Про одних складали цілі епічні поеми, про інших - лише куплет Книга: Пісня Ахілла Автор: Медлін МіллерВидавництво: віваткількість сторінок: 368час читання: 10.01 — 26.01жанр: #роман #фентезі (міфологічне фентезі з елементами історичного роману та любовного роману)анотація:Патрокл — вигнаний, сором’язливий принц із великим серцем. Ахілл — безстрашний воїн, син морської богині. Їхня дружба зароджується в юності, коли обидва ще не знають, ким їм судилося стати. Спільні тренування, навчання у кентавра Хірона, тихі розмови на самоті — усе це зрощує між ними зв’язок, який поступово переростає у кохання.Та коли над Грецією нависає війна, а Ахілла кличе слава, на них чекає шлях, сповнений випробувань. Їхнє кохання — ніжне й віддане — опиняється у вирі битв, честі, жорстокої слави й вибору, який назавжди змінить хід історії. мої враження:«Пісня Ахілла» — це повільна, болюча й ніжна історія. на початку вона потребує терпіння, але з часом віддячує сильними емоціями. це книга не так про богів і війну, як про любов — ту, що стає сенсом життя і водночас веде до загибелі.я не мала до цієї книги жодних очікувань. хотілося, щоб вона сподобалася, але нічого особливого я від неї не чекала. тема грецьких богів мені ніколи не була близькою, тож спочатку я навіть не планувала її читати.читалася книга повільно. перші 70–80 сторінок далися важко, їх просто треба пережити. після цього стало значно цікавіше. були моменти, коли не хотілося читати далі, але подій достатньо, щоб не кинути книгу.найбільше мені сподобалася лінія Патрокла й Ахілла. спочатку вони друзі, потім — пара, а згодом стають чимось більшим, ніж просто закохані. вони були готові загинути одне за одного. увесь час читання я просто хотіла, щоб вони були щасливі. вони довіряли одне одному й багато говорили — і це було важливо.«Я міг впізнати його за одним лише дотиком, запахом; я впізнав би його наосліп, за тим, як він дихає чи як його ноги торкаються землі. Я впізнав би його навіть у смерті, у часи, коли конатиме світ» Патрокл — мій улюблений персонаж у цій книзі. добрий, щирий і вірний. він був хорошим другом і людиною, яку неможливо не полюбити.Ахілл теж мені подобався. він упевнений у собі, але часто стриманий і тихий. він не хотів іти на війну, але його змусили.війна сильно його змінила, проте поруч із Патроклом він залишався собою.спойлер: я все ж виню Ахілла у смерті Патрокла. так, Патрокл теж винен частково, але Ахілл міг допомогти війську і цього не зробив, хоча Патрокл його просив.Фетіда мені не сподобалася зовсім. я розумію, що вона хотіла захистити сина, але було очевидно, що Патрокл був для Ахілла найважливішим. вона постійно намагалася зруйнувати їхні стосунки, і без неї багатьох проблем просто не було б.Брісеїда викликала лише жаль. вона була доброю й світлою, але зовсім не заслуговувала на такий фінал.приблизно за 50 сторінок до кінця я не хотіла читати далі, бо розуміла, чим усе закінчиться. Я плакала. раніше бачила багато відгуків про сльози після цієї книги, але не думала, що буде настільки болячеОцінка: 5/5 ⭐️#пісняахілла #відгук