​«За Перекопом є земля»Анастасія ЛевковаМоя оцінка: 3 з 5Я дуже довго відкладала цю книгу. Мені здавалося, що я просто не готова до неї емоційно. Що вона буде важкою, болісною, такою, яка розриває зсередини. Але в результаті сталося зовсім інше — книга майже не викликала в мене жодних емоцій.Єдина частина, яка справді зачепила, — перша. Опис традицій кримських татар, їхнього життя, депортації, повернення додому, постійного відчуття тимчасовості на власній землі. Ось тут було живо, щиро й цікаво.А от історія головної героїні залишила по собі більше запитань, ніж відповідей. Я так і не змогла зрозуміти, чому вона саме така. Звідки в ній узялася ця раптова ідентифікація з українським світом і бажання захищати кримських татар? Для мене це не мало жодного переконливого підґрунтя. Дівчинка, яка виросла в родині НКВД, раптом стає «хорошою руською» — я в це просто не вірю. Навіть якщо припустити, що «вона такою народилася», я не побачила жодного внутрішнього розвитку персонажки. Її сумніви, монологи про вибір між «руським» і «українським» світами викликали в мене не співпереживання, а бажання закотити очі.Любовна лінія — окрема історія. Я так і не зрозуміла, навіщо вона взагалі тут з’явилася. Це якийсь клубок морального тиску, непорозумінь і дивних діалогів. А любовний шестикутник у стилі «ми тут всі одне одного любимо і перелюблюємо» виглядав абсолютно зайвим. Для чого це було — для мене загадка.Третя частина книги для мене була доволі хаотичною та сумбурною. Нагадала невдалий телемарафон: дивитися не хочеться, але ніби змушуєш себе, щоб «бути в курсі подій».Я щиро за те, щоб книжок про Крим і кримських татар було більше. Це надзвичайно важлива тема. Але, як на мене, їй краще пасує формат репортажу чи нонфікшну. Наприклад, «Загублений острів» Наталії Гуменюк — неймовірна книга, яка справді вражає, відкриває очі на багато подій й залишає після себе багато емоцій.Для мене «За Перекопом є земля» — книга з важливою темою, але з невдалою реалізацією.