🦋 блін, читати біографію Туве Янссон, це як бувати в викривленій нашій реальності. звісно, це не про все її життя, а саме ось цей період Другої світової війни, але сам факт. Туве жила в Фінляндії, яка потерпала від нальотів російських військ і продовжувала не просто творити але і житиа, в цілому, моментами записи із її щоденнику б'ють немов обухом по голові. ось наприклад:Ми заслонюємо вікна темними шторами й розмовляємо про все, окрім війни. "Хіба коли ми пиячимо — тоді розмова точиться винятково навколо війни" мені це щиро нагадує ті мої рідкі зустрічі з друзями, коли після довгої розлуки ми спершу говоримо про це, що відбувається в житті, і лише, коли дозволяємо трохи собі випити тема сама мимоволі вертає нас до війни та чого нас чекає в майбутньому. спроби абстрагуватися та хоч ненадовго забутися про реальність - завжди провалюються, бо таке наше життя. і ось цей запис із щоденника просто💔також дуже різко і сильно я сприймаю той факт, що Туве живе і творить. тобто життя, попри війну, триває, і невеличкі особистісні перемоги дають смак і втішають, як погано не було навколо.Щаслива з ентузіазмом, Туве описує Еві, як обладнала своє ательє. На календарі 30 серпня 1942 року. Місто бомбардують, останньої ночі налетіло 60 бомбардувальників. Але вона знаходить заспокоєння: "Тепер вони оскаженіли, ті росіяни. Але де ще віднайти спокій. У моєму ательє, цілковито поринувши в роботу. Приволокла сюди всі речі з "Лаллукки", яблуку ніде впасти. Як мені готувати їсти, де поскладати одяг? Але все втрясеться. Усе владнається." це так близько. робити щось і вірити в те, що все стане краще і буде добре. бо як кажуть: якщо ще не добре - значить не кінець. не знаю. чомусь ця біографія відчувається надто особистою, вона викликає багато роздумів у мене та переосмислення, чого давно не робила якась книгав будь-якому випадку, я просто захоплююсь читанням, намагаючись розтягнути якнайдовше🤎 "Туве Янссон: Слова, образи, життя" Буель Вестін #проміжні_емоції