Книжковий дворф | Щось урчить»✍🏻 ПохитонШок. Відраза. Захват. Здивування. Цікавість. Боз...

📖 «Щось урчить»✍🏻 ПохитонШок. Відраза. Захват. Здивування. Цікавість. Бозна ще які відчуття я пережила читаючи цю книгу.Збірка оповідань не для слабкодухих. І точно для поціновувачів жахливого,такого тягучо-липкого,психологічно насиченого.Персонажі,впродовж оповідань, в яких живуть, набувають змін як психологічних,так і візуальних.Ці зміни потворні, невідворотні…і,місцями, занадто реалістичні. В якийсь момент я зловила себе на тому,що під час читання просто завтикала в стіну,чітко уявляючи деяких реальних людей. Вони деградують, розчиняються в бузкових інтер’єрах, стають комахами, занурюються в жорстокі побутові трагедії, намагаються вирватися.Але виходу нема. Це не саме про тілесний жах, а щось глибше,по типу втрати людської сутності, розкладання свідомості, приреченості на власне єствоСеред усіх оповідань збірки,мене вразив «Хряк». Цей твір виділяється своєю психологічною нав’язливістю. Це не просто горор, а підняття дуже тонкої теми. Тут про страх чоловіків бути об’єктом небажаного бажання, бути безсилим перед тим, що неможливо назвати. Тут жах розвивається не через прямий конфлікт, а через відчуття неминучості: герой, сам того не усвідомлюючи, потрапляє в ситуацію, де контроль вислизає з його рук.Також дуже прекрасно-жахливе оповідання «Риба-меч». Це слаттерпанк, який вразив як своєю жахливішою, так і красою. Похитон в своїх оповіданнях безжалісний але дуже різний. Деякі з них читати було цікаво і страшно до паралічу рук, з трудом перегортуючи сторінку. Інші ж залишили більш байдужою мене, та це на краще, адже, якби все було на однаковому рівні концентрованого жаху- навряд я б лишилась задоволена.Рекомендую дуже обережно, і тільки під вашу особисту відповідальність перед власною психікою і бажанням бачити гарні сни)