Збірна Шотландії не грала на Кубку світу з 1998 року. Я чудово памʼятаю їхній останній матч проти Марокко, хоча не бачив жодної його хвилини. Слухав трансляцію по радіо у батька в машині, якщо можна такою називати Москвич-2140. Із історії усієї Шотландії я на той момент знав тільки те, що збірна брала участь в Євро-96 та драматично не вийшла з групи через різницю голів. Упродовж того матчу з Марокко вже зрозумів, що бути героїчними невдахами - частина їхньої історії. За декілька років Микола Миколайович в школі привчав нас до англійської мови, зокрема, через Хоробре серце. Зрештою, на Кубку світу Шотландія відтоді не грала, героїчно поступаючись ще у відборах. Сам факт виходу на Кубок світу вже неймовірне досягнення, й мова не стільки про те, щоб будувати великі плани на турнір, а просто якомога довше на ньому затриматися. Та й загалом команда на декілька років старша від найкращих можливостей. Макгінн - топ, Мактоміней - супертоп, Фергюсон близький до розкриття, але Макгрегор за збірну вже не грає, Робертсон - старий, Гордон - суперстарий. Воротаря немає, з нападниками проблеми, флангових атакувальних футболістів обмаль. Шотландці чудово знають, що у них на роду написано героїчно програти. Але краще, щоб ця невдача була не з Гаїті. Нехай там і не така вже слабка команда (хоча хто мені після вчорашнього повірить!)Та все ж 28 років, щоб потім не виграти у Гаїті - це вже занадто.