Трамп кілька днів тому вийшов на сцену, як режисер революцій: «беріть адмінбудівлі, беріть владу, виганяйте аятолу, допомога вже близько». Красиво. Гучно. Майже як трейлер до фільму, де герой завжди встигає в останню секунду.Люди повірили. Вийшли. Тримались, поки могли. Бо коли тобі кажуть «ми з вами», то хочеться думати, що це не просто звук для телевізора.А сьогодні аятола спокійно доповідає: «протести придушені». Вулиці «зачищені». Асфальт у гільзах. Повітря у крові. І тисячі, десятки тисяч життів просто списані, як «витрати на сюжет».А де ж та сама «допомога в дорозі»? Десь між промовою Трампа і звітом Аятоли. Між пафосом і реальністю. Між «ми вас підтримуємо» і «ой, не встигли».Так, там десь щось перекидають: авіаносець, війська, заяви, «серйозні сигнали». Вітаю. Тільки це вже схоже не на порятунок, а на похоронний оркестр, який приїхав після того, як усе закінчилося. Або взагалі не приїхав. Застрах в дорозі.І найцинічніше: навіть якщо ця допомога таки «прийде», вона прийде вчасно лише для заголовків. А для тих, хто вийшов і повірив, вона вже прийшла. Пізно. Як завжди.Ось так виглядає «світова підтримка» на практиці: вам — героїзм і могили, їм — ефектна риторика і чисті руки.