Channel Видавництво Богдан - @bohdan_books - №5318
— А тепер, пане, — повів я, — чи не могли б ви оповісти мені, що саме бачили.— О, панночку, бачив я чимало.— Однак ви ж були тут раніше цієї ночі? — мій протокол чітко наказував не зводити свідків на сторонні розпитування. Інформація мусила текти лише в одному напрямку.— Я тут нічно, денно, ранно й вечірньо, — відказав Ніколас, що вочевидь отримав іншу науку.— Якщо ви щось помітили, — сказав я, — можливо, ви могли б дати свідчення.— З цим був би певний клопіт, — мовив Ніколас, — позаяк я мертвий.Я спершу подумав, що його не розчув:— Якщо ви маєте побоювання щодо своєї безпеки…— Я вже більше ніц не боюся, паночку, — сказав Ніколас. — Бо є-м мертвий останні сто й два десять літ.— Якщо ви мертві, — не встиг я себе спинити й випалив, — як же ви тоді розмовляєте?— На вас відбиток цього місця, — мовив Ніколас. — Дещиця старого Палладіно, — він пильно придивився до мене. — Може, ця дещиця від вашого батька? Хто він був: портовий, моряк — хто такий, що від нього вам дісталась така зацна чуприна й вуста?— Ви можете підтвердити свою смерть? — спитав я.— Як забажаєте, паночку, — згодився Ніколас і ступив крок у світло.Він був прозорий, як голограми в кіно. Тривимірним, однозначно справді присутнім на тім місці й, курва, прозорим. Просто крізь нього я міг бачити білий намет, поставлений медичними експертами, щоб відгородити ділянку навколо тіла.«Гаразд, — подумав я, — ти збожеволів, та це не означає, що вже не треба поводитися, як поліціянт»…»
1650
26-03-10 10:51