З одного боку, пітун, запустивши дрони по Польщі знатно піднасрав президенту Навроцькому, який дистанціювався від України, ставши неочікуваною перешкодою на шляху приєднання нас до ЄС. Кацапи могли спокійно підживлювати ці настрої, підіграючи в тих самих псевдоісторичних трактовках відносин між країнами. Після шахедів по Польщі навіть самий упоротий антиукраїнські налаштований поляк має зрозуміти, що не в Україні проблема, а в росії. З іншого боку, кацапи качають НАТО. Від характера їх відповіді буде залежати наскільки далеко вони підуть. Про "глибоку стурбованість" ми вже чули. Але наскільки вона глибока аби не реагувати діями? Дрони, вертольоти, ракети, кібервтручання, міграційні хвилі, шпіонаж, діверсії на складах? Що ще може робити рф, розуміючи, що конкретної відповіді не буде?Але кацапи не сплять і (це я вангую) зараз почнуть качати тему, що це взагалі-то робота українського РЕБ і "мирно летящие бомбить Украину беспилотники, были специально атакованы и направлены в сторону Польши". Дебіли в це повірять.
Нарцисична політика Трампа руйнує світовий порядок, який так довго будували Сполучені Штати. Якщо раніше США боялися, то тепер – бояться та гидують. Самозакоханий Трамп, який впевнений в тому, що зранку він може припинити війну, в обід – завершити боротьбу з наркотрафіком та нелегальними мігрантами, а ввечері – закінчити переселення народів, відштовхує від США країни. При цьому робить він це з проамериканські налаштованими країнами. І штовхає він їх в бік Китаю. Наочним підтвердження тому стала зустріч Шанхайської організації співробітництва. Саме там Моді, який вперше за сім років відвідав Китай, тримався за руки та сміявся з Путіним та Сі, а також провів довгу розмову з російським лідером на задньому сидінні його розкішного лімузина російського виробництва.І ще. На зустрічі також були присутні лідери Єгипту, Туреччини та В'єтнаму, які постраждали від тарифів Трампа. Кожен з них був значним партнером Сполучених Штатів. А до того Трамп відштовхнув Бразилію, значною мірою через свою образу країни, де судять колишнього президента країни Жаїра Болсонару, якого він вважає політичним союзником. Трамп покарав Південну Африку, ще одну країну, з якою США зблизилися, після скарг на те, що білі південноафриканці зазнають дискримінації через новий земельний закон. Я вже не кажу про Європейський Союз. Найбільш близьке ідеологічне об’єднання він залякує тарифами, повчає, як їм будувати власну зовнішню політику. Все це призведе (вже призвело?) до посилення Китаю – ширше автократів та диктаторів. Відносини між ними стають все тіснішими. Відносини між демократами – хаотичнішими, позбавленими лідерства і сили. Автократів не бентежать засоби досягнення цілей. Демократи продовжують ховатися за старі гуманістичні цінності, не підкріплюючи їх діями. Збереження цих тенденцій призведе до програшу демократії. Всі пам’ятають слова Едмунда Берка:«Єдине, що потрібно для тріумфу зла, — це щоб добрі люди нічого не робили».
Добрі люди нічого і не роблять. Гарантії безпеки після закінчення війни виглядають неважливими, оскільки спочатку треба закінчити війну. А закінчити їх словами не вдається і вдасться, оскільки для путіна, за спиною якого стоять Сі і вся ця шобла, вони не мають жодного значення. Всі слова підтримки, співчуття, засудження агресора не діють в автократичній системі координат. Для агресорів це прояв слабкості і неможливості відповісти ударом на удар. Атака 100 дронів, 500, 800 викликають одну й ту саму реакцію: слова, слова, слова. Але навіть ці гарантії, те що ми про них знаємо і яку дискусію вони викликали в західних суспільствах, демонструють їх неповноту і вторинність. Країни бояться направляти до України свої війська. В країну (це логіка гарантій) де закінчена війна, не ведуться бойові дії, діє договір про ненапад.Це позиція боягуза, який боїться навіть не дій чи слів агресора, а лише його погляду. Вже доста повторювати мантру про те, що достатньо озброїти Україну і війна закінчиться. Не закінчиться. Ворог не бере якістю, лише кількістю і цього непотребу в них достатньо. Ще трохи, і ми побачимо на фронті не тільки підрозділи північнокорейців, але й китайців і іранців. Ми четвертий рік чуємо про підтримку. Вона є але, схожа переслідує не ціль аби Україна досягла перемоги, а створення комфортних умов для наших союзників, говорити про власну участь у зупиненні путіна.Це як прийти до Верховної ради в мультикамі.PS. До питання. https://t.me/meduzalive/131767PPS. Більш зрозуміло Євген Спірін про те саме у себе на фб https://www.facebook.com/mark.spirin.3/posts/pfbid02GVmeSo1ppTQGBkXuZLMkV5JgZTVvtswX2Pk8fWdvomYB4k4LrDEH8nHd5VHcBf8wl
1 корпус НГУ «Азов» — результати роботи на Добропільському напрямку.Минув місяць з моменту, як управління підрозділами Сил оборони України на Добропільському напрямку було передано 1 корпусу Національної гвардії України «Азов».Завдяки узгодженим діям, мужності суміжних, приданих і підпорядкованих підрозділів Національної гвардії, Сухопутних, Десантно-штурмових і Штурмових військ, Повітряних сил та Сил безпілотних систем, які щодня тримають оборону і йдуть на штурм ворожих позицій, противник зазнав значних втрат у живій силі.Станом на 5 вересня 2025 року вони становлять:• безповоротні — 2427 окупанта;• санітарні — 1208;• взято в полон — 65 військовослужбовців армії рф.Також знищено і пошкоджено ворожу техніку:• 20 танків;• 41 бойова броньована машина;• 78 гармат;• 2 системи реактивного залпового вогню;• 392 БПЛА різних типів.❗️За цей період звільнено наступні населені пункти: Грузьке, Рубіжне, Нововодяне, Петрівка, Веселе, Золотий Колодязь.Місяць роботи 1 корпусу НГУ «Азов» на Добропільському напрямку ще раз довів: ворога можна бити, зупиняти й перемагати.Приєднуйся до лав 1 корпусу «АЗОВ» | Офіційний сайт корпусу | Фінансова підтримка | Telegram | Instagram | YouTube | Twitter | Facebook | TikTok | WhatsApp
Під час Другої світової війни стратегі союзників прийшли до висновку, що наблизити перемогу над нацистською Німеччиною можна, якщо знищити її підшипникові заводи. Розрахунок був такий: підшипники – необхідна складова у виробництві зброї, від кулеметів до танків. Б’ємо по заводах – виробництво припиняється – зброя не виробляється – перемога. Найбільшим виробником підшипників у Європі була шведська компанія SKF (Svenska Kullagerfabriken). Швеція зберігала нейтралітет, але постачала підшипники й Німеччині, і союзникам. У самій Німеччині ключовим центром виробництва був Швайнфурт — там працювали великі заводи, що забезпечували Вермахт підшипниками. По цьому місту і почали бити. У 1943 році американці провели дві масштабні операції. 17 серпня понад 300 B-17 атакували заводи в Швайнфурті та літакобудівний комплекс у Регенсбурзі. Німці були готові до того і посилили їх захист зенітними розрахунками. Втрати були великі: США втратили близько 60 бомбардувальників. 14 жовтня відбувся другий рейд, відомий як «Чорний четвер»: загинуло понад 600 американських льотчиків, втрати досягли 25% від усіх літаків, що брали участь.Союзники завдали значної шкоди заводам, але німці швидко відновили виробництво, частково розосередивши його й використавши запаси. В результаті союзники відмовилися від свого наміру знищити підшипникові заводи. А дарма. Як пізніше писав Альберт Шпеєр, рейхсміністр озброєнь і боєприпасів: «Якби промисловість підшипників у Швайнфурті була знищена, війна закінчилася б через два місяці».Сьогодні СБС вдарили по «Рязанському НПЗ» (переробляє 17 млн т нафти на рік та «Луганській нафтобазі». За різними підрахунками, з 2023 року ми нанесли 150+ ударів по об’єктах російській нафтовій та нафтопереробній промисловості. Сукупні прямі економічні втрати РФ від атак на нафтову інфраструктуру за 2023–2025 рр. можна оцінити в $5,8 млрд. Це лише прямі цифри (маржа + ремонт), тут можна додати низьку ціну та високі витрати на видобуток, зірвані контракти, відмову країн купувати нафту. І взагалі, тримаємо в голові думку, що «рентабельних доведених запасів нафти в росії залишилося на 25 років базового видобутку». Про це заявив голова Роснадр Олег Казанов. Із загального ресурсного потенціалу нафти, який оцінюється у 81,6 млрд тонн, рентабельними є лише 13,2 млрд тонн, тобто близько 16%, — йдеться в оцінках роснадр.Ми маємо продовжувати бити по російській нефтянці. Не відмовлятися від цього наміру, оскільки зменшення надходжень від продажу нафти (тут повинно продовжувати і посилювати санкції) призведе до зменшення фінансування війни, погіршення соціально-економічної ситуації на росії. Нафта – умовні підшипники війни. І хай не буде на росії якогось свого Шпеєра, який згодом буде писати, що якщо б Україна не відмовилася б від намірів і добила нафтову промисловість рф, війна б припинилася.
Театрализованный саммит ШОС в Тяньцзине скрывает глубокие противоречия. Предполагаемый дипломатический триумф Си может скрывать стратегические ограничения Китая, а не демонстрирует его растущую мощь.Визит Моди в Тяньцзинь состоялся не потому, что он внезапно принял лидерство Китая или отказался от стратегической автономии. 50%-ные пошлины Трампа на индийские товары не оставили Нью-Дели иного выбора, кроме как диверсифицировать свои дипломатические возможности.Несмотря на дипломатическую теплоту и разговоры о «танце дракона и слона», фундаментальные противоречия в китайско-индийских отношениях остаются неразрешёнными.Продолжающаяся поддержка Китаем Пакистана, включая поставки истребителей J-10C, используемых против индийских сил, напрямую подрывает любое осмысленное партнёрство с Нью-Дели.Присутствие Моди в Тяньцзине представляет собой тактический манёвр, а не стратегическую перегруппировку. Индия сохраняет приверженность своей политике многостороннего сотрудничества, взаимодействуя как с Китаем, так и с США в зависимости от обстоятельств.Аналогичным образом, присутствие Путина отражает изоляцию России, а не притягательную силу Китая. Москва нуждается в Пекине больше, чем Пекин нуждается в Москве — зависимость, которая фундаментально подрывает любую идею подлинного партнёрства между равными.Си Цзиньпин по сути принимает группу стран, пострадавших от политических решений США. Вряд ли это может стать основой для устойчивого мирового лидерства.Наиболее поразительной особенностью саммита ШОС является его внутренняя противоречивость.Китай одновременно позиционирует себя как поборник суверенитета и невмешательства и активно стремится изменить мировой порядок — повторяя ту самую американскую гегемонию, которой он противостоит.Переписывая исторические нарративы, чтобы подчеркнуть вклад Китая и России по сравнению с усилиями западных союзников, Си Цзиньпин занимается именно тем идеологическим проецированием, которое Пекин критикует, когда это делает Америка.Среда, в которой традиционные союзы напряжены, а новые партнерства остаются хрупкими, благоприятствует гибким средним державам, а не устоявшимся гегемонам.Такие страны, как Индия, Турция и Бразилия, всё чаще оказываются в ситуации, когда они могут добиваться уступок от нескольких великих держав, не принимая при этом полностью сторону какой-либо из них. Это представляет собой возврат к политике баланса сил XIX века, а не формирование по-настоящему нового мирового порядка.Успех Си Цзиньпина на саммите заслоняет более глубокую стратегическую задачу для Китая: как превратить тактические дипломатические победы в устойчивое влияние. Приём недовольных лидеров не создаёт автоматически внятной альтернативы американскому лидерству.Настоящее глобальное лидерство требует большего, чем просто предоставление платформы для антиамериканских настроений. Оно требует предложения подлинных решений общих проблем, создания институтов, способных пережить отдельных лидеров, и демонстрации неизменной надёжности, способствующей долгосрочному доверию.Подход Китая — оппортунистический, транзакционный и сильно зависящий от недовольства других Америкой — лишен этих качеств. Пекину выгодны дестабилизирующие действия Трампа, но это делает китайское влияние паразитическим, а не созидательным.Настоящий вопрос заключается не в том, вытесняет ли Китай американское лидерство, а в том, способна ли какая-либо одна держава обеспечить последовательное мировое лидерство в эпоху распределенного влияния и конкурирующих национализмов.Саммит ШОС может выглядеть победой китайской дипломатии, но на самом деле он демонстрирует ограниченность политики великих держав в решении проблем XXI века.🇨🇳 Китайская Угроза
Крайній пост написав тиждень тому. Тут, на сході, писати нема коли. Дивлячись збоку за обговоренням війни, перемовин, політичних конфігурацій (на це є трохи часу, десь, сукупно, година на добу) вже неодноразово ловив себе на думці яку дичину несуть більшість "експертів". Якійсь безвідповідальний пизд**ж на задану тему, якій часто-густо грунтується на неповній, а іноді й хибній, інформації. Я не ідеалізую військових, які знають більше, але не бажають поділитися цим знанням, тут свої нюанси. Читати, також, вдається десь годину на добу. І я, взагалі-то, про це хотів тільки написати. Зараз у мене книга Лоуренса Фрідмана "Командування. Політики військових операцій від Кореї до України". Глава про Карибську кризу закінчується порадою, яку, після її завершені, Кеннеді дав наступному президенту США (і це головне, чим я хотів з вами поділитися):Спостерігати за генералами та недопускати в собі думки, що тільки через те, що це військові, то їхні погляди на воєнні справи мають велику цінність.
Порада ця настільки цікава, як й провокаційна. Спірна, але звучить складно.Dixi.
23 серпня – День Державного прапора УкраїниСимвол України, її суверенітету та єдності, давньої державницької традиції та військової звитяги. Під синьо-жовтими стягами руські лицарі йшли на Грюнвальдську битву в XV столітті. Сині з жовтим прапори майоріли над козацькими містами від Суджі до Маріуполя у XVІІІ столітті. Ці кольори стали символом національого відродження в ХІХ столітті. Під ними йшли в бій українські січові стрільці під час І-ї Світової війни. Синьо-жовті знамена здіймалися над Києвом, Львовом, Бахмутом і Севастополем у 1918 році. Під ними билися українські націоналісти середини ХХ століття, здобуваючи незалежність. І, нарешті, з моменту відновлення незалежності, синьо-жовтий прапор замайорів над усією Україною.Це символ України, який так пече очі російським окупантам. За цей прапор ув’язнюють і катують, його зривають і зафарбовують. Російських солдат відправляють на вірну смерть, аби тільки прибрати з якоїсь будівлі в зруйнованому місті український прапор і встановити там свій бодай на кілька годин. Та вся їхня скажена ненависть до наших символів не змусить українців відмовитися від свого прапору, від незалежності, свободи та ідеї.Бійці з вільних Чернігова та Одеси, Луцька та Запоріжжя, разом із бійцями з тимчасово окупованих Луганська та Сімферополя, Енергодара та Маріуполя, сьогодні роблять усе, щоб над кожним українським містом і селом здіймався синьо-жовтий стяг. Його ми взяли від тих, хто був до нас, і його передамо тим, хто буде розвивати й відстоювати Україну в майбутньому. Символ нашої волі. Наш оберіг від темряви.З Днем Державного прапора України!
Ніколи не слід допускати силової зміни кордонів, — ексглава МЗС Литви Габріелюс Ландсбергіс.Нинішній геополітичний момент часто порівнюють зі зрадою Чехословаччини Чемберленом у 1938 році. Але в історії є й інший момент, який із не меншим успіхом можна використовувати як приклад.У 1944 році Сталін, відчуваючи наближення перемоги, вимагав від союзників визнання частини Польщі частиною СРСР. Замість того, щоб відкинути цю вимогу, союзники врешті-решт чинили тиск на поляків, змусивши їх прийняти перекроєні Сталіним кордони. Звучить знайомо.Коли польський прем’єр Миколайчик відмовився прийняти ультиматум, Черчилль вибухнув:
«Ви не уряд, якщо не здатні прийняти якесь рішення. Ви безсердечні люди, які хочуть розвалити Європу... Ви абсолютно не здатні дивитися фактам в обличчя. Ніколи в житті я не бачив таких людей».
У союзників не було виправдання тому, що вони залишили Польщу Радянському Союзу, зрадивши країну, яка пожертвувала так багато заради свободи Європи.Те, що президент Трамп робить із путіним, не повинно дивувати. Він ніколи не приховував, що має намір укласти з путіним «угоду». Його мало цікавило, що це означатиме для України чи для європейської безпеки. Укладення угоди завжди було його єдиним інтересом.путін готовий підкоритися, але лише якщо угода буде укладена на його умовах. Зараз він хоче отримати частину України. Але його кінцева мета ніколи не змінювалася: він прагнутиме до вразливих місць України — і, коли йому випаде нагода, Європи.Також легко передбачити, що може зробити Україна. Позиція Зеленського виглядає чіткою: він відкидає пакт; Україна жодним чином не може прийняти капітуляцію.Питання, на яке немає відповіді, полягає в тому, що Європа готова зробити зараз.Чи піде вона за прикладом президента України і продовжить відкидати пакт путіна і Трампа?Я впевнений, що вже є ті, хто вважає, що тиск на Україну з метою змусити її здатися — це найкращий шлях вперед. Хтось навіть може вважати українців «безсердечними» за те, що вони висувають вимоги.З точки зору втомленого війною західного політика, який приймає рішення, пакт Трампа і путіна може здаватися привабливим. Вони міркують, що це може призвести до припинення вогню, хай навіть тимчасового. Це робить війну проблемою когось іншого, кажуть вони собі. І, на їхню думку, ми повинні зробити все можливе, щоб умиротворити Трампа, особливо якщо він погрожує залишити Європу.Прихильникам безладного перекроювання кордонів я кажу: ми це вже проходили. Одним із найганебніших моментів Другої світової війни було зречення союзників — друзів, які воювали разом із британцями та американцями, залишивши їх на десятиліття виснажливого радянського правління, тому що це було «доцільно», або, як вони казали, «ми нічого не могли зробити».Цього разу поразницьке знизування плечима не таке переконливе. Ми всі знаємо, що є речі, які ми можемо зробити. Ми можемо допомогти Україні. Ми можемо ставитися до України як до справжнього союзника, який бореться не лише разом із нами, але й за нас. Не потрібно ховатися за порожніми словами. У той час як схвалення пакту або тиск на Україну з метою змусити її прийняти його принесе ганьбу поколінню.Переможці уникають осуду — ось чому ми рідко згадуємо слова Черчилля, звернені до Миколайчика. Але Європа зараз не переможець, вона на шляху до того, щоб стати наступною жертвою. Тому, як мінімум, інстинкт самозбереження має спрацювати, переконавши європейські країни, що допустити зміну кордонів силою — це самогубний крок.І врешті-решт, сила пакту Трампа-путіна залежить від того, чи підтримають його інші. Найблагородніше було б не підтримувати його. Якщо Європа стане на бік України, пакт протримається зовсім недовго.🚀Підтримати🤝_✅✅_🤝🚀Приєднатися до ZN.UA
Те що я побачив, це найбільш обговорюваний фрагмент тексту WSJ щодо результатів зустрічі союзників та України. "Європейська пропозиція містить вимоги про припинення вогню до вжиття будь-яких інших кроків. У ній також йдеться про те, що обмін територіями можливий лише на взаємній основі, тобто якщо Україна виведе свої війська з одних регіонів, Росія повинна вивести свої війська з інших.Європейський план, представлений віце-президенту Дж. Д. Венсу , державному секретарю Марко Рубіо , посланникам Трампа з питань України Кіту Келлоггу та Віткоффу, також передбачає, що будь-які територіальні поступки Києва мають бути захищені незмінними гарантіями безпеки, включаючи потенційне членство України в НАТО".
Тобто. 1. Спочатку припинення вогню - потім все інше. 2. Обмін територіями не відкидається як ідея, питання у реалізації. 3. Гарантії безпеки, можливо НАТО.Важливий п.2. У спільній заяві за підсумками перемовин такого формулювання немає. Є таке: "Ми залишаємося відданими принципу, що міжнародні кордони не повинні змінюватися силою. Поточна лінія зіткнення має бути відправною точкою переговорів. " Але це не говорить про те, що WSJ щось вигадала або поспілкувалася з поганим джерелом. Трамп, як відомо, раніше заявив: "Це складно. Буде певний обмін територіями на благо обох сторін". А "відданість принципу" це взагалі звучить як якесь знущання. Що вартують ці принципи, якщо не застосовується сила для їх відстоювання?Звичайно, ми будемо говорити правильні слова про справедливість, чесність, неможливість поступок ворогу і оце все, але, схоже це та реальність в якій ми жили і до того, але про яку тепер можна говорити вголос.
Наша пісня гарна й нова. Зрозумійте мене правильно: я за те щоб війна припинилася якнайшвидше. Але це не привід сумніватися, ставити питання і випробовувати ідеї та заяви на міцність. Тож зараз маємо чергову віху на горизонті - можливий саміт трьох. США, Україна та росія. Впевнений, це ідея Трампа. В американській традиції проводити такі зустрічі, бажано в резиденції Кемп-Девід. У 1978 році Картер мирив там Єгипет та Ізраїль. У 2000 Клінтон посадив за один стіл Арафата та Барака. Ось як про можливи зустріч пише сьогодні NYT.Зустріч із Трампом означала б певну перемогу для Путіна. З моменту вторгнення в Україну він був ізольований лідерами країн НАТО, які відмовлялися мати з ним спілкуватися напряму, доки Трамп, після повернення на посаду, не розпочав вести телефонні розмови з російським лідером. Перспектива цієї зустрічі відображає глибоку впевненність Трампа в тому, що його сила переконання, особливо під час особистої зустрічі, – це єдиний спосіб досягти угоди.
Можливо, так і є. Але існує вірогідність і, думаю, дуже висока, що путін знову використає це для затягування часу, "забиття баків" пустими обіцянками і ідіотськими псевдоісторичними фантазіями. А Трамп може знову повестися на це, розгледівши в цій мішурі якісь сенс. Якщо коротко, я не вірю в щирість намірів путіна. Але вірю в силу зброї, санкцій та Сил оборони України. Перше й друге у великій мірі залежить від США.А предмет перемовин, фактично, звівся до 2 з половиною питань. Території, нерозширення НАТО (як на мене таке вже анахронічне питання) та зняття санкцій. Штука в тому, що це питання на користь рф. Але що отримаємо ми?
TGLIST.COM.UA
