Валерій Калниш | Чорна лампа 🇺🇦 | До останнього не знав, чи варто щось писати на свій 49 рік народження....

До останнього не знав, чи варто щось писати на свій 49 рік народження. Якась дивна дата, недолуга. Десь поруч стоїть «полтос», який остаточно заводить тебе до категорії людей похилого віку. Що звичайно не так) Перше, що сказав один з моїх побратимів, коли я «затягнувся» туди там де я зараз: «Валєр, вот скажи как человек, который прожил жизнь…» Скажу. Я прожив добре життя. В мене лади в сімʼї. Побутові питання закриті. Жити і жити, якби не ця сучья війна.Останнім часом я часто спілкуюся з рашистськими полоненими. За декілька днів до дня народження це сталося знову. Переді мною сидів якісь дід з Томська. Позивний «Альбінос». На війну потрапив по пʼянці- зранку бухнув, став дуже сміливим і пішов підписувати контракт. Коли протверезів думав відіграти все назад, але ніт. «Родина зовет». Водила. Два місяці на полігоні. Декілька днів на фронті і тепер в полоні. Дід виявився на два тижні молодше за мене. «Косяк осознал». Це його відповідь на питання, що він хоче сказати жінкам, які хтось чекає своїх чоловіків вдома, а хтось вже ніколи не дочекається. Я бажаю всім нам закінчення війни. Відійти від цих кацапів. Повернути своє. Займатися улюбленою справою. Жити з коханими. Я знаю що кажу. Я «жизнь прожил»))) Дякую вам всім за привітання.