Кріс дивився. На сяйво вогнів у захоплених очах, на пасма, що м’якими лініями спадали на обличчя, на ледь помітний вигин губ в усмішці.
— І справді.
Поліз до пояса за трикодером, увімкнути освітлення.
— Хочеш трохи атмосферності? — копирсаючись у записаних треках. — Перевірити акустику.
— Є легші способи, — смикнув бровою, тоді поквапливо додав: — капітане.
Кріс однаково увімкнув першу ліпшу пісню зі списку. Безгучний вакуум космосу, звичні звуки корабля набридли, кортіло почути прекрасне, якщо вже випала можливість. Міцною хвилею зринуло бажання бовкнути: до цього «прекрасного» відносилися не тільки гітарні акорди, що линули з трикодера до ніби живих квітів, а і надія на наспівування низьким тембром, тим, яким Фелікс промовляв свої довжелезні лекції. Кріс прочистив горло, стримавши балакучість співом:
— Кортить танцювати й літати, танцювати й літати.
Загублений серед мерехтіння Фелікс озирнувся, сміх зірвався з губ.
— Тепер не викину цю картинку з голови.
Кріс підхопив його сміх.
— Мене зі співами чи мене у танцях?
— І те, і те.
— Правильно, не хочу, щоб ти забув мене, коли місія скінчиться.
Їхні погляди зустрілись. Кріс засміявся у спробі приховати щирість, Фелікс, здавалося, повірив: відвернувся торкнутися квітки, пилок засяяв на пальцях.
— Смішно, але виблискує майже як… — спинився, прикусивши губу.
— Як?..
—… у сновидінні. Невинному.
— Хіба не всі сни такі? — Кріс помітив міріади часточок у повітрі.
— Не мої, — Фелікс густо розчервонівся. — Здається, з цими квітами щось не так.
— Я не бачу снів.
Нащо він це бовкнув?
— А я бачу, — очі збігли тілом. — Часто.
Чи стояли вони заблизько, чи порушували субординацію?
— Які саме? Хотів би я подивитись.
Фелікс захитав головою.
— Не хотів би, повір.
— Чому?
— Ти там є.
Пульс загупав у вухах.
— І що роблю?
Фелікс нахмурився, боровся сам з собою.
— Дійсно хочеш знати?
— Дуже.
— Іноді просто мені всміхаєшся, у погані дні обіймаєш, але частіше… — тремтливий видих відчувся шкірою, — ведеш за руку до своєї каюти, зачиняєш двері, притискаєш до них спиною і…
— Дивно, — кінчики пальців свербіли торкнутися, — бачу те саме під повіками майже щоразу, як приймаю душ.
Фелікс притягнув до себе за обличчя, запалив губами серцебиття. Кріс обійняв талію долонями, відповів відчайдушніше, ніж планував. Трикодер на поясі завібрував.
— Помічено сплеск норадреналіну, прискорення пульсу поза нормою. Капітане, все гаразд?
Фелікс притиснувся неможливо близько, долоня ковзнула грудьми.
— Сер? Не відповідає. Наведення на сигнал. Заряджаю.
Кріс відірвався пробелькотіти: «Ні-ні, чекай», але шкіру вже поколювало. Голос Хана залунав поряд:
— Капітане?
Фелікс встиг відступити, не встиг спинити хаотичне здіймання грудей. Кріс видихнув, розправив форму.
— Заминка з матеріалами. Пилок і… всяке таке. Пане Хан, пане Лі.
З кивком боягузливо втік до своєї каюти.

Telegram🔮 | Замовити✨ | Дяка🧋