#відгук_подяка на «You called»

Люблю тексти про платоніку, і цей саме такий, бо Кріс для Фелікса особливий хьон.
Від початку ми речення за реченням дізнаємося що Фелікс за людина. Він знаходить і губить себе у роботі, відвертий стосовно того, хто він є, але водночас не позбавлений глибини та страхів, головний з яких — самотність. Фелікс не прагне лишатися наодинці з собою, йому важко без компанії, особливо подумки порівнюючи цей важливий для нього день (день народження) із тогорічним святом, наповненим веселим галасом і людьми.
Тобто я намагаюся сказати, що основою цього тексту для мене є саме Фелікс, за фасадом якого, такого зібраного й працьовитого, ховається дуже крихка людина, яка відчуває цей світ інакше. А ось ця платоніка тонкою стрічкою проходить крізь текст, бо ж як би глибоко Фелікс не був у власній голові, десь промінчиком світла блукає згадка про Кріса.
Основна тема тут, яка, на мою думку, висвітлена через призму відчуттів головного героя, це дорослішання. Доросле життя приходить, але внутрішня дитина в нас до цього не готова. У всіх робота, у когось діти, та і банальна втома, і ось уже не зустрінешся, як раніше, не відсвяткуєш, як того прагне те світле в нас: із тортом, кульками, шумом-гамом, вітаннями, і найголовніше друзями.
Якщо вам хочеться оце от сісти, посумувати, а потім закомфортитись, бо дехто особливий таки прийшов на порятунок — вам сюди. Посміятися теж є з чого, одне тільки Джісонове “Ну... Цей... З днем народження тебе, типу” чого варте (мій спіріт енімал, їйбо).

Telegram🔮 | Замовити✨ | Дяка🧋