Чи це слава, чи це честь, чи це героїзм?Чи заради такої смерті чоловіки йшли на війну? "У нас такого немає. Ми то добровільно пішли в нормальний підрозділ. Наш командир не допустить подібного." — були часи, коли ми думали так само і відмахувалися від розповідей про "голих-босих" як від одиничних перегинів на місцях.Але потім "голі-босі" у руках тупоголових м'ясників просирають фланг і вам доводиться терміново бігти, затикати дірки, коли ситуація вже критична. Й тоді, який би не був хороший командир і підрозділ – гинуть люди. Через не ваші помилки. Й це повторюється знову і знову і знову... Доки в один момент ти не озираєшся довкола і розумієш, що не бачиш жодного знайомого обличчя. Нові рекрути, які прийшли 1, 3, 6 місяців тому, але нікого з тих, хто прийшов разом з тобою. Всі ті давно держать в землі, або важкі 300. Й тоді приходить розуміння, що наступний – ти. Не тому що ти поганий солдат, не тому що у тебе поганий командир, не тому що противник сильний та хитрий, а лиш через те, що комбат суміжників, чи комбриг сусідньої бригади – міднолоба мразота, яка витрачає людей наче дрібні купюри в стрипклубі.І навіть якщо вам пощастить вижити, роками розгрібаючи чуже лайно, рано чи пізно настане момент, коли гори лайна оточать ваш острівець "нормальної армії" непроглядною стіною й обваляться на вас, разом з усвідомленням усього відчаю та безвиході ситуації. Але буде вже надто пізно. Ще поки не пізно. Так, мир не буде славетним. Він буде ганебним. Але він дасть можливість зберегти залишки тих, хто пройшов горнило війни, хто знає "що робити і хто винен", але ще не втратив волі і здатності до боротьби. Можливість притягнути до відповідальності всіх, хто став причиною нашої ганьби. Вичистити тилових щурів, розвішати на стовпах пиявок, паразитів, які пили кров і вприскували отруту, сушили м'язи і різали сухожилля на тілі української військової машини.Й тоді, позбавившись хвороб і розправивши плечі – матиме сенс знову прийняти бій. Коли жодна смерть не буде даремною, жодна пожертва безглуздою, коли кожен героїчний чин наближатиме нас до перемоги, а не відтягуватиме поразку. То ж ми маємо обирати – дати поховати себе під потоками чужого лайна, або кинути лопати й взятися за тих, хто нас ним поливає. 👉🏻Долучитися👉🏻Підтримати рух