вайб вайбує!🌟еген я о пʼятій ранку кудись піздую, і звичайні перехожі, що шлях цей зі мною долають думають : куди ж воно таке пиздує з самого ранку, коли світло ще не осіло на наші голови, коли в темряві ще бунтують нічні тривоги і яскраві сновидіння смиренних громадян у ліжку. а пиздує воно саме не знає куди, головне, що залізничні колії сяють в пересмішці спалаху запальнички і вій нафарбованих наче на коміккон до евана пітерса, мого сонного бунту у вигляді червоних колготок і тютюну, зневоднення організму й повного сечового. і коли вже потяги здригаються в очікуванні різких рухів своїх стегон о колії міста сонця, я нарешті засинаю в рідному плацкарті на противагу ворожості поглядів бабусь на других поличках які як риби в банці, покачуються у сновидіннях закручені немов форелі в простирадлах, яким сниться їх морозиво за пʼять копійок яким вони так звикли нагадувати молодятам коли говорять за своє «піонєрське» дитинство. я засинаю разом з усіма хворобами у вигляді збитого нахуй режиму сну, язви шлунку, максималізму і хаосу, що з давніх давен панує тут. в моїй хворій на жадання руху голові.