Послухав нового Джека Гарлоу і перша думка, яка зʼявилася: «Wecome back, Mac Miller?».Звісно, Гарлоу до нього далеко. Втім, шлях творчих змін, яким рухається Джек, плюс-мінус схожий. Спочатку — низької якості підлітковий хіпхоп протягом двох альбомів, далі — щось дійсно непогане і навіть доросле. Зараз — відкриття іншого боку Гарлоу, з яким навряд у когось була думка асоціювати його. А саме зі співом. На Monica Джек 90% часу співає і робить це доволі чарівно. Він має спокійний, лагідний тенор, який в парі з аранжуваннями, мʼяко оповиває і в певному сенсі заспокоює. Власне, музика тут ділиться на два. З одного боку — неосоул та лаунж джаз, з іншого — r’n’b, як у Брента Фаяза. Так, це не defining реліз. Гарлоу пішов від противного — спочатку робить погано, а потім нормально. Після такого багато що можна називати великим прогресом у порівнянні. Плюс у сучасному соулі та r’n’b є багато прикладів більш вдалих. Тут Джек просто зіграв базу, хоч і непогано. Та і його дурні порівняння типу «я став чорнішим, поки працював над цим альбомом» для багатьох зіпсували враження від прослуховування.Але попри це все, Гарлоу дійсно намагається вириватися з омуту пустих понтів. Най пробує далі. Може наступного разу вийде ще краще.https://www.youtube.com/watch?v=nODOTwy65rg