Лілі Аллен на першому за 7 років альбомі увімкнула такий rage mode, що я завалив. Гадаю, що West End Girl — один з найцілісніших і найщільніших релізів про брейкап в контексті сторітелінгу та жанрової контрастності за останні роки.Мені подобається відсутність млосних страждань та складних художніх порівнянь. Лише неприхована образа, справедлива злість, та відверті розповіді скрізь стиснуті зуби. Рівня чесності настільки високий, що іноді здається, ніби підглядаєш. Навіть якщо про Девіда Гарбора тут лише частково правда, то він прямо.До факту, що альбом був написаний і записаний за 10 днів, я поставився доволі скептично. Бо No Shape як раз нагадував щось подібне — кволе та хиле. West End Girl приємно здивував своєю химерною формою — тут дуже багато від Аллен в її праймі з нульових, але і трендів вона не цурається — а також жвавістю. Попри тематику, West End Girl вправно тримається високого темпу і знудитися не дає.Єдине «але»: попри свою поп природу, цей порив душі складно слухати на постійній основі. Бо коли в житті все плюс-мінус нормально, то не хочеться довго вивозити чуже грузілово. Втім, це не мінус, а так, застереження.https://www.youtube.com/watch?v=PFAMu53VR5I