Я дистанціювалася від обговорень про памʼятник Лесі в Одесі майже навмисно тому що організатори конкурсу так натхненно ставили картинки ШІ - як вони бачать ту скульптуру, що мене нудило і я просто швидко ховала від себе ці пости. Але побачив всіх «переможців», я зрозуміла - як ми знов все проїбали, вибачте. І справа не в тому, що більшість затуркані війною і їм хочеться чогось попсовенького і красивенького. А в тому, що совок в головах настільки укорінений, що сорока років війни нам буде недостатньо, щоб змінитися. Знаєте, ЙР дуже розраховуює, що в будь-якому випадку вони повернуться в Одесу - знов вести свої бізнеси, утримувати готелі і борделі, займатися перевозками, мутити схеми в портах і на митницях, будувати хмарочоси. Тому їм треба тут свої маркери - от той пушкін в деревʼяному макінтоші на бульварі, от та олександрівська колона на честь їхнього царя-освободителя, - все це, щоб продовжувати срати в голови українцям і знов з нас стригти бабло.Тому всі ці радянські Лесі - це не перемога. А наша системна поразка. На жаль. Я ще тут подивилася склад комісії, яка це приймала - ну все зрозуміло. Коли люди 12 років тому проводили час на антимайданах та досі продовжують сидіти у владі і вирішувати - що і як нам, українцям, ставити на вулицях - ну ок, болото так болото.Замість того, щоб в тому парку на третій станції Фонтану зробити сучасний пам’ятник, по якому би могли лазити діти і хотіти читати книжки Лесі, знову буде радянська баба.Навіть поп-артівська скульптура сучасної дівчинки, яка читає книжку - хай це буде «Лісова пісня» - як це робила Нікі де Сен-Фалль - була би куди краще і зрозуміліше. Я не буду судитися за хуйово проведений конкурс, в мене на це не вистачить здоров’я. Але допоможу тій громадській організації, яка зможе знайти сили і оскаржить конкурс і весь цей непотріб, який стався з цим памʼятником.Ну а для вас символічне фото: 1993 рік, Вірменія, співачка і відома світова діва Шер на поваленому леніні. Краса! ❤️