Людська пам'ять дуже не довговічна. Людям постійно треба нагадувати прості речі, які вони позабували. Ми тут нещодавно виявили, що одесити, наприклад, зовсім не пам'ятають, що міська та обласна влада зникла вщент в перші шість днів з початку повномасштабного вторгнення - як раз під загрозою висадки російського десанту з моря. В місті були тільки ЗСУ, які тримали місто та область, та волонтери, які на прохання наших військових почали збирати пісок та будувати укріплення. Мер з тодішнім головою ОДА Гриневецьким настільки ох....ли і не змогли вибрати сторону перші дні великої війни, що сиділи собі тихо та не висовувалися.Люди про це тупо забули. Уявляєте? - А це було нещодавно. От-от. Три роки не пройшло. Зате на виборах ці покидьки будуть себе позиціювати як "перші захисники Одесочки".Людям завжди треба нагадувати. День пам'яті жертв Голокосту 27 січня - як раз про подібні нагадування. Квіточки до пам'ятників - ок, але мало. Я давно підписана на польські соцмережі деяких музеїв, зокрема Полін та Аушвіц-музеум. Так от, музей концтабору Аушвіц кожен день розповідає історії своїх в'язнів з фото. Серед них євреї, поляки, чехи, німці, українці, литовці - всі, хто був, німці вели строгий облік і контроль. Майже всі знищені у газових камерах, тих, кому пощастило вижити - одиниці. І це дуже торкає, коли вранці відкриває твіттер - а перед тобою така історія з фото. Дуже організує.Нам треба такі віртуальні музеї у всіх соцмережах: наші захисники "на щиті" у сучасній війні, наші цивільні, закатовані на окупованих територіях, наші загиблі українці. Фото та історія. Такі соціальні медіа мають бути у Музеї Голодомору, у всіх музеях геноцидів, які були на нашій землі. Ми маємо знати своїх загиблих в обличчя. Щоб це ніколи не повторилося. Уроки в школах та пари у вишах - само собою, хоча з цим також великий прокол, бо формалізм та байдужість пострадянської системи псують всі ідеї. Нещодавно виявилося, що хто був хто на Майдані нинішні підлітки й не знають. А всього пройшло 11 років. У школах про це казати "не модно"?В нас великі проблеми з історичною пам'яттю. І проговорювати це на всіляких конференціях чи закритих професійних суспільствах, чекати фінансування, плакати, що "все не так" - гуд, але мало. Треба діяти. Вже зараз. Бо в нас дуже сильні Збройні Сили, але слабка та конверсійна історична пам'ять. Тому досі пушкіни та "великая отечественная" у головах як найбільш сильні наративи. Показую скрін сторінки у твіттері: як виглядає щоденна робота музею Аушвіц. І так у всіх соціальних медіа і на сайті. Я вже не кажу про щоденні екскурсії, уроки у школах, про підтримку держави та сформовану національну пам'ять. Те, чого в нас, українців, нема взагалі, і навіть після Майдану мало розвиватися швидкими темпами. Але ні. І це тільки роз'єднує людей і сприяє російській пропаганді, а зараз її буде ще більше - шарії, страна.юа та абрістовичи ніяк не заспокояться, а держава у вигляді мінкульту та стратегічних комунікацій, як ви бачите, просто не вивозять.