Ще я зрозуміла у свої 38:Поживши в Америці, я вкотре переконалася, що «між Брайтон-Біч і Дерибасівською» – велика різниця, на користь другої. Бо найкраще місце на землі – це Одеса.Зробивши шопінги у люксових бутіках, я вкотре переконалася, що кращого бренду для мене, ніж Nike, не існує.Відвідавши мішленівські ресторани, я ще раз впевнилася, що найкраща їжа – це хлібчик з яєчком десь на краю світу біля мису Фіністерре, куди ти дійшла самотуж ніжками, пройшовши тисячу кілометрів шляхом Сантьяго, несучи з собою 12-кілограмовий рюкзак.Я вкотре зрозуміла, що для щастя потрібно дуже мало речей. Власне, той рюкзак, з яким я прожила місяць, – найкраще цьому підтвердження.Я зрозуміла, у чому моя фішка в цьому втіленні. З реалізацією цієї фішки поки не все зрозуміла, але точно відчула – де копати, де скарби.Я навчилася – і продовжую вчитися – приймати, спостерігати, погоджуватися і дякувати всьому, що є навколо мене: сім’ї, яку обрала моя душа, і Творцю, який погодився з моїм бажанням прожити саме так це втілення.Я дякую за внутрішню свободу. Бо це найважливіша річ, яку мені вдалося в собі зберегти за всі 38 років дихання цим світом.І тільки зараз я усвідомила, яка це цінність – не стояти навшпиньки ні перед ким, а лише ставати на коліна тоді, коли хочеш торкнутися землі руками.Сьогодні дякую. Як і вчора. Як і завтра.Звичайний день, але надзвичайні почуття вдячності – до світу, до себе, до кожної людини на моєму шляху.Бо людині, передусім, потрібна людина. А якщо хтось планував якись новий свій Шлях - то це знак . Йди його не без страху , а разом із старахом і всіма іншими емоціями !