- Та скіки ж можна! Та хай би вони вже якусь бумажку підписали, щоб це тільки кончилося! Я давно вже не вступаю у такі розмови, тільки угукаю. Толку нема ніякого, треба змиритися з тим, що у переважної більшості людей дуже неглибокі думки, ситуативні. Їм потрібні прості та очевидні рішення. Причому наслідки цих рішень для них існуватимуть самі по собі, і щоразу це "та хто ж воно думав, що так вийде".Але тут не втрималася: - Про що ви, про яку "бумажку"? Про перемир'я, таке потрібне путіну, щоб накопичити більше солдатів і зброї, і напасти на Україну з новою силою? Ви ж розумієте, що тоді росіяни будуть тут, у Києві? - Так вони і так тут будуть, тільки більше людей поляже. Що тут скажеш? Це продукт двох впливів: російського, бо росія вкладає величезні ресурси у просування міфу про свою непереможну армію. Чим гірше у них справи в економіці, у бюджетній сфері, мобілізації та інших важливих сегментах, тим голосніше вони кричать про свою готовність воювати вічно. Ну і щоб росіянам жилося легше, наші агенти впливу, зрадники і колаборанти підгавкують з української сторони. Ось Верещучка не забарилася протрубіти: так, війна триватиме сто років. Ну і ще важливий момент. Будь яка інформація про успіхи українських військових подається максимально стримано, без прізвищ і портретів, щоб не дай бог не створити у суспільній свідомості образ героя, чиє прізвище не починається на "Зе" і не закінчується на "ленський".Не секрет, що наш президент страшенно ревнивий і боїться конкуренції з боку військових. Більш менш рейтингових конкурентів він прибрав з посад і посадив, щоб не заважали, і безперестанку кружляє на бриючому польоті над електоральним полем, щоб вчасно зрубати голову, яка може піднятися вище за Вовину. А пересічний виборець що? Заплутався, зневірився, втратив орієнтири. То сидів чекав на переговори Зеленського, тепер сам не знає чого чекає, головне щоб "усе скоріше кончилося". Всі мої надії на малесенький прошарок розумних людей, який тане з кожним днем.