«OVER THE TOP»: ЯК ФІЛЬМ СТВОРИВ ТУРНІР, А ТУРНІР СТВОРИВ ФІЛЬМ
Історія «Over the Top» майже завжди переказується неправильно. Зазвичай кажуть: був фільм зі Сталлоне, і після нього армрестлінг став популярним. Насправді послідовність була зворотною. Спершу створили турнір - як рекламну кампанію ще не знятої стрічки, а потім із відзнятого на ньому матеріалу склали більшу частину фільму. Це один із найцікавіших випадків в історії спортивного маркетингу, і водночас подія, яка досі залишається найбільшим змаганням в історії боротьби на руках.
🔹 Сценарій, який чекав шість років
Сценарій майбутнього фільму Гері Конвей написав ще 1979 р. Права придбала компанія The Cannon Group ізраїльських продюсерів Менахема Голана та Йорама Глобуса. У травні 1984 р. преса повідомила, що головну роль зіграє Сильвестр Сталлоне  за гонорар 12 млн доларів, рекордний на той час для актора. Літературну версію сценарію доопрацьовували Стірлінг Сілліфант і сам Сталлоне.
Фільм мав розповідати про водія-далекобійника Лінкольна Гока, який їде на чемпіонат світу з армрестлінгу до Лас-Вегаса. Проблема була в тому, що такого чемпіонату не існувало. Армрестлінг у середині 1980-х був роздробленим: кілька конкурентних організацій, різні правила, жодного турніру, який можна було б назвати світовим без застережень.
🔹 Телефонний дзвінок, травень 1985
Розв'язати цю проблему доручили Марвіну Коену - за фахом підряднику з будівництва басейнів і ландшафтного дизайну, якого Cannon найняла робити промокампанію фільму. У травні 1985 р. він зателефонував Лорі Коул, власниці автомайстерні в Окснарді, штат Каліфорнія, яка на той час уже мала шість титулів чемпіонки світу з армрестлінгу.
Коул згадує, що спершу не повірила: сценарій написали 1979-го, а фільму досі не було. Переконав її аргумент про Сталлоне. Коен запропонував партнерство: разом організувати турніри й забезпечити рукоборцям ролі у фільмі. Початковий задум був скромним - «пара невеликих турнірів, щоб показати Cannon Films, що таке армрестлінг». Далі, за словами Коул, усе покотилося як сніжна лавина: організатори отримали кабінет у голлівудському офісі Cannon і почали проводити змагання по всіх Сполучених Штатах.
🔹 Розмова біля ліфта
Рішення вивести турнір на глобальний рівень народилося майже випадково, приблизно через рік. Лорі Коул заходила до ліфта в будівлі Cannon, коли її помітив Менахем Голан і запитав, чи вона на нього працює. Коул відповіла, що вони користуються офісом у його будівлі, і розповіла про серію турнірів по США. На запитання, як просувається справа, вона відповіла прямо: усе чудово, але сам Голан не був на жодному змаганні, а щоб знімати фільм про армрестлінг, треба хоч раз побачити турнір наживо.
Голан погодився поїхати до Ріно на останній американський відбір - і зробив зустрічну пропозицію: у Cannon є офіси по всьому світу, то чому б не провести турніри й там. «Марвін здурів», - згадує Коул реакцію партнера. Так почався міжнародний тур, який і зробив «Over the Top» найбільшою подією в історії виду спорту.
🔹 Відбірковий цикл: рік і три континенти
Перший відбірковий турнір відбувся 25 серпня 1985 р. у готелі Beverly Hills Hilton - єдиний, який записали на плівку. Далі змагання пройшли у Спокані, Денвері, Нью-Йорку, Чикаго, Х'юстоні, Анагаймі та Ріно. Потім почалися міжнародні етапи: Канада (Торонто й Едмонтон), Ізраїль (Тель-Авів), Нідерланди, Німеччина, Франція (Париж), Велика Британія (Манчестер) і Японія (Токіо).
Масштаб був безпрецедентним для аматорського на той час виду спорту. Проведення одного етапу коштувало близько 100 тис. доларів за призового фонду близько 30 тисяч; токійський турнір обійшовся майже у 250 тисяч. Переможець національного відбору отримував 10 тис. доларів, можливість з'явитися у фільмі та поїздку на фінал до Лас-Вегаса.
Правила кваліфікації були продумані. До фіналу проходили четверо найкращих кожного турніру. Спортсмен міг виступати на скількох завгодно відборах, але кваліфікуватися лише один раз; якщо в четвірку потрапляв той, хто вже кваліфікувався, путівку отримував п'ятий. Крім того, ніхто не міг двічі забрати гроші за перше місце: вигравши другий турнір, спортсмен отримував лише суму за друге. Це мало значення передусім для Джона Брзенка, який працював у авіакомпанії і завдяки службовим пільгам на переліт зміг побувати на всіх без винятку етапах.
🔹 26 липня 1986: вісімнадцять годин
Фінал відбувся у конференц-центрі готелю Las Vegas Hilton. Зібралося понад 800 кваліфікованих рукоборців з усього світу. Змагання розпочалися о 13:00 і завершилися між 6:30 і 7:30 наступного ранку - близько вісімнадцяти годин безперервної боротьби. Через кількість учасників працювали одночасно вісім-десять столів, і навіть у фінальних поєдинках організатори не змогли звести все до одного столу. За ніч сталося два переломи рук.
Гарі Гудрідж, який виграв канадський відбір і згодом став відомим бійцем змішаних єдиноборств, описував залу так: приміщення було величезним, але через кількість масивних атлетів здавалося тісним, а повітря стояло густе від запаху розігрівальних мазей. По залу постійно працювали камери, і люди з мегафонами вказували глядачам, коли кричати.
Єдиним моментом, коли зупинилося все інше, був фінал класу водіїв між Джоном Брзенком та Едом Арнольдом. На кону стояв тягач вартістю чверть мільйона доларів.
🔹 Три класи, двадцять один залік
Структура турніру була складнішою, ніж зазвичай пишуть. Змагання проводили у трьох класах:
–  клас водіїв (Trucker Class) - для водіїв вантажівок і членів профспілки Teamsters;
–  професійний клас (Pro Class) - лише для професійних рукоборців;
– військовий клас (Military Class) - для представників усіх родів військ.
Кожен клас поділявся на п'ять чоловічих і дві жіночі вагові категорії - разом двадцять один залік.
Призи розподілялися так. У відкритій надважкій категорії класу водіїв переможець отримував тягач Volvo White із причепом Trailmobile вартістю 250 тис. доларів. У відкритій надважкій професійного класу перше місце коштувало 10 тис. доларів, друге - 5 тисяч., третє місце телевізор.
Результати військового класу не збереглися: там виступали здебільшого непрофесійні спортсмени, і встановити прізвища через десятиліття не вдалося.
🔹 Історія Брзенка
Джону Брзенку було двадцять два роки. Він працював механіком авіакомпанії Western Airlines, згодом поглинутої Delta. До класу водіїв його допустили не тому, що він водив вантажівку - він її ніколи не водив і навіть не мав відповідної категорії прав, - а тому, що був членом профспілки Teamsters, і цього було достатньо за регламентом.
Тягач він отримав майже через рік після перемоги. Машина спершу об'їхала країну в промотурі фільму, після чого Брзенк її продав - приблизно за 135 тис. доларів, ще близько 35 тисяч дав причіп. Частину грошей він витратив на Chevrolet Corvette 1987 року. Сам тягач згодом ще раз спливе в історії: 2011 р. його виставили на продаж на Craigslist за 22 500 доларів.
🔹 Як знімали фільм
Зйомки тривали близько дев'яти тижнів, від 9 червня до 15 серпня 1986 р. Практично весь матеріал турнірних сцен у стрічці - справжній, знятий на реальних поєдинках 26 липня. Винятком були лише епізоди за участю Сталлоне: їх зняли наступного дня після фіналу, у тій самій залі, а глядачами в кадрі виступили ті самі вболівальники, яким заплатили як масовці. У кадрі з'явилися чинні чемпіони - Джон Брзенк, Клів Дін, Скотт Нортон, Аллен Фішер, а суддю фінального поєдинку зіграв рукоборець Ендрю Роудс.
Кілька деталей варто розрізняти. Прозорий плексигласовий стіл, за яким Сталлоне бореться у фінальній сцені, не використовували в жодному справжньому поєдинку - його поставили лише для постановочних кадрів. До того ж у попередніх епізодах фільму видно звичайні турнірні столи.