Ганна Маляр | Нарешті, з 2014 року Україна поставила жорстко і юридично грамотно пит...

Нарешті, з 2014 року Україна поставила жорстко і юридично грамотно питання відповідальності РФ за війну. ​​Вчора під час Бучанського саміту Faces of Justice, присвяченому обговоренню механізмів притягнення держави-агресора до всеосяжної відповідальності за злочини проти українського народу й людяності, Президент України Володимир Зеленський чітко висловив нашу державну позицію з цього питання. Три рівні судових розглядів - національний, Міжнародний кримінальний суд і ☝️Спецтрибунал. І головне, відповідальність РФ повинна понести насамперед за ‼️агресію - як первинний злочин. Адже, основний злочин, який РФ вчиняє з 2014, - це злочин агресії (побутовою мовою - війна). А воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид - похідні наразі. На жаль, попереднє керівництво України займало непробачно м‘яку позицію щодо притягнення РФ до відповідальності і взагалі не подало нікуди жодного позову чи заяви щодо вчинення РФ саме агресії. Влада і сама не називала це війною (АТО, ООС), тому ми обмежувались заявами до міжнародних інституцій лише щодо тероризму та воєнних злочинів. Зрештою, ми просто згаяли кілька років. А для розслідування злочинів - це іноді фатально. Вимога України створити Спецтрибунал по злочину агресії РФ - це дуже сильна позиція. Дуже! Тому що з часів Нюрнбергського процесу міжнародні суди більше не виносили вироки за агресію. Лише за похідні від неї злочини. Так недолуго працює міжнародне право і міжнародні суди. Звісно, що і міжнародної політичної консолідації ніколи не вистачало, попри те, що війни велись завжди. Єдине, що вдалось зробити тоді з 2014 - це силами відважних українських суддів винести 17 вироків за агресію в межах національного правосуддя. Відважних - бо юридично тоді було АТО, а вони у вироках написали - «агресія» і дали належну кваліфікацію. Я в той час викладала у Національній школі суддів кваліфікацію злочинів в зоні бойових дій і була дотична до розробки цього підходу - як кваліфікувати дії РФ саме за статтею 437 Кримінального кодексу «Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни».Пам‘ятаю скільки тоді було дебатів у юридичній спільноті, що так неможна, що то суперечить підходам міжнародного гуманітарного права, що суб‘єкт злочину не той. Але вироки є. І докази злочину агресії задокументовано належним чином з 2014 року. Більше того - наші судді зробили тоді неймовірне і задокументували навіть інформаційні операції як одну з ознак готування війни.І от нарешті, це не окрема позиція сміливих суддей, а чітка і жорстка державна позиція України. Це непростий шлях. Але він тепер добре покаже - чи готовий світ консолідовано зупиняти війни та карати за них.