Ганна Маляр

Дякую Вам, Генерале, з великої літери.Дякую за оборону Києва. Ви перевернули шахову дошку, зламали плани ворога й довели всьому світу, що Україна здатна перемагати. Саме Ви повернули слово «перемога» до нашого словника.Дякую за звільнення Харківщини.За перший в історії України наступ наших військ на територію ворога — Курську операцію.Ви змінили хід війни, перевівши Україну від багатовікової оборони до активних наступальних дій.Дякую за розгром ПВК «Вагнер». Понад 22 тисячі знищених найманців. Якби їх не зупинили тоді, ціна для Донеччини могла бути набагато страшнішою.Ви прийняли Україну в обороні й залишаєте її з досвідом успішних наступальних операцій.Дякую за понад два роки щоденної боротьби, за рішення, які створювали для України сильніші позиції — і на полі бою, і за столом майбутніх переговорів. За стійкість фронту. За звільнені за останній рік понад 700 квадратних кілометрів української землі.Усі сплановані та реалізовані Вами операції вже стали частиною історії України.Історія відсіє дрібʼязкову метушню сьогодення і залишить те, що дійсно мало значення.Дякую за службу.

початок тексту тут ⬆️Саме Сирський за два тижні до вторгнення організував і підготував систему оборони Києва. Безумовно, вона не вистояла б без тисяч українських військових і цивільних. Але без грамотного планування не було б і самої успішної оборони.Так, це Залужний прийняв правильне рішення і довірив Сирському оборону Києва. І не треба їх стравлювати. Це українські генерали, які тоді робили все, щоб Україна вистояла. У 2024 році Сирський зірвав російський наступ, який противник уже готував. Саме операція на Курщині змусила росію змінити свої плани й перекидати війська. Її метою ніколи не була окупація території росії. Головне завдання полягало в тому, щоб зірвати наступ противника і відтягнути його сили. Це завдання було виконано.Понад два роки Сирський створює для України сильні позиції для можливих перемовин. За цей час українські війська під його командуванням повернули більше 700 квадратних кілометрів території.І зараз ми також проводимо наступальні дії. Просто він не любить говорити про результати, доки операція триває. Щодо розмов про його «несучасність».Він має військову інженерну освіту і прекрасно знається на сучасних технологіях. З конструкторами, інженерами та виробниками озброєння він говорить однією мовою. Просто такі зустрічі майже ніколи не стають публічними. І після зустрічей з ним вони переробляють зразки озброєння і техніки. В тому числі дрони. У Збройних Силах практично немає зразка зброї, з якого він особисто не стріляв.Так, в армії є проблеми. Їх багато. Є помилки. Є системні речі, які необхідно змінювати. Є наслідки того, що держава десятиліттями не готувалася до війни такого масштабу. Є знесилення війною. Та коли країна починає так гидко принижувати та знищувати Головнокомандувача української армії, генерала, який звільнив найбільше українських територій, який спланував і реалізував усі успішні наступальні операції цієї війни, — вона однозначно стає слабшою. Це не шлях до вирішення проблем армії. Це зменшення власної обороноздатності. росіяни про такий подарунок і не мріяли.

Сирського знімуть.Буде велике свято.Свято народовладдя.Але нічого не зміниться.Не зміниться для військових, які проходять службу (в них буде той самий хуйовий дизель, той самий зламаний корч, той самий командир і ті самі побратими).Не зміниться для цивільних, у яких служать рідні чи яких самих чекає служба. Мобілізація - дуже посилиться вже зараз, цього не уникнути.Штурми - будуть.Штурмові підрозділи теж.Офіцери і командири - ті самі.Неможливо зробити щось інше, коли в тебе ті самі ресурси.Те саме майно.Ті самі фінанси. Ті самі люди (їх немає).Та сама система управління.Та сама школа війни.Ті самі законодавчі запобіжники (відсутні).Можна лише ефективно керувати наявними ресурсами. А так в цій системі небагато хто може. Тому.. так, Сирського знімуть.Випуститься пар.Будуть гарні новини.Буде велике свято, буде шампанське.А потім.. потім буде похмілля.І сурова реальність на ранок.Головний біль.Мобілізація в росії.І мінус Головком - "старий совок", який знав свою армію, знав армію ворога, тримав все контролі і міг реально ефективно перегравати русню на поворотах.

Публікую продовження моєї статті…про те, як кримінальна субкультура може змінити армійський колектив. Радянський урокІсторія вже знає приклади проникнення кримінальних норм до війська. Після масової амністії 1953 року та інших амністій середини 1950-х із радянських таборів вийшла велика кількість людей. Частина колишніх ув’язнених призовного віку згодом потрапила до лав Радянської армії.Існує поширена історична версія, що цей процес сприяв перенесенню до війська певних кримінальних практик. Саме з цим іноді пов’язують формування радянської «дідівщини».Було б спрощенням виводити дідівщину лише з амністій. На неї впливали післявоєнні соціальні зміни, масовість призовної армії, слабкість сержантського корпусу, закритість військових частин і безкарність насильства. Проте кримінальна субкультура дала цим явищам готову мову, систему статусів і ритуалів.У результаті в багатьох радянських частинах формальний статут співіснував із неформальним «законом казарми». Старослужбовець отримував владу над молодшим не завдяки знанням чи посаді, а завдяки праву принижувати. Це була логіка зони, перенесена за військовий паркан. «Вагнер»: коли страх замінює військовий статут.Досвід російської ПВК «Вагнер» підтвердив незручний факт: завербовані в’язні можуть воювати відчайдушно й результативно. Під час боїв за Бахмут формування Пригожина, значну частину штурмової піхоти якого становили засуджені, виявилося боєздатнішим за багато регулярних російських підрозділів. Ув’язнені погоджувалися на майже самогубні завдання, йшли в лобові штурми та приймали надзвичайно високий ризик смерті в обмін на шанс отримати свободу.Проте «Вагнер» — не приклад для наслідування, а застереження про ціну такої боєздатності. Колектив з високою концентрацією раніше судимих осіб ризикує перетворитись на гібрид місць позбавлення волі. Що власне і відбулось з «Вагнером» внутрішня дисципліна якого відтворювала найжорстокіші порядки кримінального середовища: владу сильнішого, безумовне підпорядкування та покарання фізичною розправою. За відмову виконувати наказ або спробу втечі бійцеві загрожував не військовий суд, а смерть.Спеціальний підрозділ не є ізольованим островомУкраїнський закон недаремно передбачив службу засуджених у спеціалізованих підрозділах. Це дає змогу проводити відбір, підготовку та нагляд, не розчиняючи новобранців у великому армійському колективі.Проте спеціалізований підрозділ не існує у вакуумі. Ним мають командувати офіцери й сержанти. Він взаємодіє із сусідніми частинами, штабами, медиками, логістикою та підрозділами забезпечення.Тому ізоляція сама по собі проблеми не розв’язує. Найгіршим рішенням було б призначати для таких підрозділів командирів, які намагатимуться керувати «мовою зони». Щойно офіцер визнає кримінального «авторитета» посередником між собою та особовим складом, держава фактично легалізує паралельну владу.Командири таких підрозділів мають розуміти кримінальну субкультуру, але не підкорятися їй. Потрібні ретельний психологічний і безпековий відбір, сильний професійний сержантський корпус, конфіденційні механізми повідомлення про насильство, робота психологів та невідворотність покарання. Особливо важливо не допустити перенесення до військового колективу тюремних каст і принижень.Не ярлик, а відповідальністьЛюдина з кримінальним минулим може стати хоробрим і дисциплінованим воїном. Служба здатна дати їй можливість захистити країну, повернутися до суспільства та побудувати іншу біографію. Ставити тавро на всіх колишніх засуджених було б не лише несправедливо, а й нерозумно в умовах війни.Та наївність тут не менш небезпечна за упередження. Разом із додатковим людським ресурсом армія отримує ризик утворення спільнот, де авторитет виборюють насильством, слабкість карають приниженням, а неформальний статус ставлять вище за закон.У найскладніших боях підрозділи із засуджених справді можуть давати потрібний результат. Але його ціною може виявитись інфікування армійських колективів кримінальною моделлю взаємин.

Сила, що має ціну: як кримінальна субкультура може змінити армійський колективЗалучення засуджених дало Україні додатковий людський ресурс у найтяжчий період війни. Однак бойова результативність таких підрозділів залежить не лише від підготовки бійців, а й від того, чи зможе армія підпорядкувати їх своїм правилам, а не переймати правила в'язниці.У 2024 році Україна зробила доволі дискусійний крок: відкрила шлях до війська для людей із судимістю та дозволила певним категоріям засуджених виходити з місць позбавлення волі для проходження військової служби.Це рішення було продиктоване війною. Ми воюємо в умовах тотального дефіциту людей, тож відмовлятися від тисяч фізично придатних і мотивованих людей лише через їхнє минуле держава більше не могла собі дозволити.Коли в казармі з'являються "поняття"Не кожен колишній засуджений є носієм кримінальної субкультури. Так само не кожен громадянин без судимості автоматично стає добрим солдатом.Проблема полягає не у записі в біографії, а в моделі поведінки, яку людина приносить у колектив. Армія і в'язниця — закриті ієрархічні середовища, але їхня природа принципово різна.Військова ієрархія має спиратися на закон, статут, компетентність командира та відповідальність за підлеглих. Кримінальна ієрархія будується на неформальному статусі, страху, насильстві й приниженні слабшого. У ній діють "авторитети", касти, борги, заборони та ритуали покарання.Потрапляючи до армійського колективу, носії такої субкультури можуть приносити із собою кримінальний жаргон, тюремну систему статусів, звичку вирішувати суперечки силою, зневагу до формальних наказів і переконання, що справжня влада належить не командирові, а тому, кого бояться.Кримінальна субкультура - це не просто набір слів або татуювань, це цілісна модель стосунків, мотивацій та цінностей. Людина, яка тривалий час жила всередині такої системи, може відтворювати її вже на волі — у побуті, бізнесі, політиці чи державній установі.В армії наслідки особливо небезпечні. Неформальний "авторитет" може почати конкурувати з сержантом або офіцером. Молодших чи слабших військовослужбовців можуть змушувати виконувати принизливу роботу, відбирати в них гроші та спорядження. Скаргу командирові можуть оголосити "стукацтвом", а законний дисциплінарний механізм — слабкістю.Так виникає паралельна система управління. Формально наказ віддає командир, але фактично життя підрозділу регулюють "поняття".Весь текст моєї статті за посиланням 🔗https://www.pravda.com.ua/columns/2026/07/03/8042145/

Я дуже здивована, що доросла людина в ефірі з запалом і реготом розповідає як знущалась в дитинстві над тваринами – навіть описувати це моторошно. Популярна шеф-кухарка, так її називають, в інтерв’ю розповідає як прив’язувала петарди до хвостів кошенят. Такі речі категорично не можна оприлюднювати. Це ж оприлюднювала ціла команда теж, як і героїня інтерв’ю, дорослих людей. Ставлення до тварин – це не лише про людяність, цивілізованість, моральність чи турботу про тварин. Є багато досліджень на цю тему. В тому числі оприлюднені на сайті американської судової адміністрації. Багаторічне дослідження осіб, які вчиняли насильницькі злочини. За результатами дослідження, яке фінансувалось урядом, сформований цілий список маркерів у поведінці дитини, на які варто звернути увагу психологам, педагогам і батькам, щоб превентивно пропрацювати прояви жорстокості. Серед тих маркерів – жорстоке поводження з тваринами. Це «червона лампочка» і треба розбиратись чому дитина так ставиться до тварин. Що цю дитину так травмує і як їй допомогти. Виховання в дитині любові до тварин – у дослідженні пропонується як один з елементів системи профілактики злочинності. Що власне вже зроблено у більшості розвинених країн.Тому «живі куточки» у садочках і домашні улюбленці відіграють важливу роль не лише у вихованні конкретної дитини, а і в тому, яке суспільство ми будуємо. Діти повинні контактувати з тваринами, любити їх, піклуватись про них, жаліти, захищати, оберігати – напрацьовувати певні алгоритми поведінки по відношенню до слабшого і меншого. І публічно варто показувати саме такі приклади, якщо ми хочемо жити у здоровому суспільстві.

Після відкриття музею російсько-української війни в Берлінському історичному музеї Berlin story bunker декілька інших музеїв в Європі теж захотіли робити такий простір і знайомити своїх відвідувачів з реаліями нашої війни. Власне така була і мета мого виступу перед керівниками історичних та військових музеїв 15 країн світу, які брали участь у міжнародній конференції в Києві. Сьогодні Україна бере на себе важливе лідерство у формуванні історичної пам’яті про війну. І величезний внесок у це робить Національний музей історії України у Другій світовій війні, який організував важливий майданчик відомих історичних музеїв прямо в Києві. Для мене була честь дискутувати в одній панелі з директоркою британського Імперського воєнного музею Каро Гауел, директором берлінського музею Другої світової війни Йоргом Море, директором з виставкової роботи Національного музею оборони Норвегії Ларсом Рове та організатором цієї надзвичайно важливої події - директором Національного музею історії України у Другій світовій війні Юрієм Савчуком.

Чи наважиться путін піти війною на країни Балтії?Відповідь на це питання, тобто майбутні події, формуються прямо зараз. І ніхто не може точно сказати, який саме фактор стане вирішальним — піде кремль на ескалацію чи ні.Але очевидно, що путін шукає спосіб вийти з війни проти України без втрати «обличчя». Завоювати Україну він не може. Досягти стратегічного прориву — теж. Далі для росії лише затяжне виснаження армії та економіки без зрозумілої перспективи.Саме тому в москві можуть розглядати сценарій нової агресії — як спробу оголосити себе «переможцем» за рахунок країн Балтії. І водночас зруйнувати НАТО, бо який у ньому буде після цього сенс.Але розглядати та реалізувати — це різні речі.Станом на зараз росії складно накопичити достатнє угруповання для такої операції. Україна веде активну оборону, і росіянам доводиться не лише підтримувати наступальні дії, а й тримати оборону на окремих ділянках фронту.Втім, небезпека не обмежується лише класичним вторгненням. росія здатна реалізувати ракетний та шахедний терор, диверсії, кібератаки та інші гібридні дії, які можуть спричинити серйозні політичні наслідки для Європи.Тому сьогодні не можна безапеляційно стверджувати, що росія почне агресію проти Балтії. Але і недооцінювати цей ризик — небезпечно. Ризик є. І він доволі реалістичний.Висновок очевидний: Захід має не інтегрувати російську культуру у фестивальні програми, а зупиняти російську агресію разом з Україною. Бо окупація Балтії стане ударом не лише по НАТО. Це буде крах усієї системи європейської безпеки, яку Захід будував десятиліттями.

"Геополітична м'ясорубка"про що насправді домовилися Сі, Трамп і Путін.Аналіз від Олександра Носова - був свого часу заступником міністра оборони, колишній військовий розвідник, полковник запасу (залишив службу з приходом Януковича до влади), виробник військової техніки, добре знаний у промислових та військових колах.Чекав, що ж скаже китайський лідер на зустрічі з Путіним, мав свій прогноз .. і не помилився. Більшість аналітиків , зараз поверхнево пише, що Сі та Пу домовилися про Україну, аби продовжувати війну.Ні. Насправді все набагато цинічніше.Щоб зрозуміти суть, треба подивитися на крок назад — на зустріч Сі з Трампом.🇺🇸 Слабкість США та амбіції ПекінаНа зустрічі з Трампом Сі Цзіньпін чітко і кілька разів повторив: «Ми, як дві наддержави, маємо...». Сигнал був прямим: світ тепер належить нам, і саме Китай та США будуть усе вирішувати.Трамп натомість проявив повну безпорадність і з усім погоджувався. Сі чітко зафіксував: Трамп йому не перешкода, а США на міжнародній арені слабкі як ніколи. Фактично, Пекіну розв'язали руки.📉 Приниження «північного друга»Одразу після Вашингтона Сі запросив до себе Путіна. Для відведення очей підписали купу другорядних паперів про культуру та освіту, а для реального бізнесу — документи про збільшення прокачування російських енергоресурсів за безцінь.Але головне — політичний ляпас. Сі потрібен був Путін лише для того, щоб в обличчя йому сказати: "відтепер світ багатополярний.У перекладі з дипломатичної це означало: «Ти, мій північний друг, більше не є глобальним лідером і не маєш права мені щось вказувати. Твій час скінчився. Твій полюс тепер — це підпорядкування Китаю».Показово, що Путін у своїй промові взагалі побоявся вживати слово «багатополярний» і просто говорив ні про що. 🇨🇳 Вищий пілотаж цинізму Пекіна: що це означає для України?Стратегічна задача Китаю — максимально ослабити Росію. І тут криється найстрашніший цинізм: Китаю вигідно, щоб ця війна тривала якнайдовше. Пекіну не потрібна швидка перемога Росії (бо сильна РФ знову виростить імперські зуби). Пекіну не потрібен і швидкий розвал РФ (бо це хаос і втрата контролю над ядерною зброєю).Їм потрібен ідеальний для них баланс: тривала, виснажлива війна, де Україна своєю кров'ю та силами в нуль перемелює військовий і фінансовий потенціал Кремля. Поки Росія стікає кров'ю, вона стає абсолютно безпорадною перед Китаєм.🎯 Економічна пастка на майбутнєПлан Китаю розписаний на десятиліття вперед і ділиться на два етапи: 1. Поглинання РФ: Без жодного пострілу, суто «м'якою силою» та економічною експансією забрати основні стратегічні ресурси та надра Росії під повний контроль китайських компаній. Знекровлена санкціями Москва сама все віддасть. 2. Наступний крок: Як тільки Китай перетравить Росію, він застосує ту саму тактику «м'якої сили» та фінансового проникнення до інших східних європейських в потім і західно європейських країн. І до України в тому числі — через примусовий викуп стратегічних активів під час нашої повоєнної відбудови, коли ми гостро потребуватимемо грошей.❓ Головне питання: коли закінчиться війна?Путін виявився настільки недальноглядним політиком, що загнав себе у глухий кут. Він буде воювати, поки не здохне або поки його не приберуть свої ж.Хороше в цьому лише одне: ми є свідками стрімкого руйнування Російської Федерації. Але парадокс у тому, що руйнується вона не через внутрішню революцію, а через те, що її живцем і з потрохами поглинає Китай. Намагаючись втекти від вигаданої «залежності від Заходу», Кремль підписав собі вирок на тотальну колонізацію Пекіном. А нам поки ще воювати та іх бити.Пекін не буде заважати Украіні імпортувати критичні матеріали, а вартість на них навіть знизитьсяТак виглядає обличчя найпотужнього в цьому світі

ЮРИДИЧНЕ про астрологів і ворожок Астрологи і ворожки входять до Національного класифікатора професій, який затверджує та веде Міністерство економіки України.Класифікатор професій потрібен для того, щоб в Україні була єдина офіційна система назв професій і посад. Він визначає, як правильно називається робота в документах, кадровому обліку, статистиці та державних реєстрах.Класифікатор професій використовують:✔️Міністерство економіки України та інші державні органи — для статистики, регулювання ринку праці, формування нормативних актів;✔️роботодавці — коли оформлюють працівників, штатні розписи, накази про прийняття на роботу, трудові книжки, вакансії;✔️HR-відділи та кадровики — щоб правильно вказувати назви посад;✔️Державна служба статистики України — для обліку професій та зайнятості;✔️Пенсійний фонд України ✔️Державна податкова служба України — під час перевірки трудових даних і звітності;✔️центри зайнятості та освітні установи — для узгодження професійних стандартів і програм навчання.