В нашій історії є сторінки, які боляче згадувати, але які неможливо забути. Злочини, що доводять: жорстокість та цинічність тиранів не мають меж. І ще не вигадано слів, щоб повною мірою описати той біль, який пережили українці. У 1921, 1922, 1923 роках. У 1946-му і 1947-му. І в найстрашніші 1932–1933 роки Голодомору-геноциду.Чоловіки, жінки, діти. Мільйони невинних і замордованих. Мільйони наших предків, яких тоталітарний режим штовхнув в обійми голодної смерті. Цинічно, жорстоко, цілеспрямовано.За те, що вони українці.Як можна прагнути стерти цілий народ? Як можна відбирати в людей останнє: останні харчі, останні засоби до існування, останню надію на життя? Це неможливо збагнути. Але є те, що ми точно знаємо. Нас прагнули знищити, замордувати, упокорити. Не змогли.Від нас хотіли приховати правду й замовчати страшні злочини назавжди. Не змогли.Нас хотіли заплутати, ввести в оману, зробити так, щоб ми сумнівалися, не пам’ятали, а тому пробачили їм. Не змогли.І щороку наприкінці листопада з глибоким сумом і великою повагою ми вшановуємо пам’ять мільйонів українців, що стали жертвами голодоморів. Сьогодні, як і завжди, рівно о 16-й годині ми запалимо свічки пам’яті. Допоки ми запалюємо цей вогонь, не згасне спогад про них. Нехай тепло від мільйонів свічок пам’яті зігріє мільйони їхніх душ. Вічна памʼять їм усім!