Дніпропетровська область.Чергова дорога на схід.Чергова поїздка, де ти вже не просто їдеш — ти постійно дивишся в небо.І знаєте, що лякає найбільше?Не вибухи.Не сирени.А те, як швидко ми звикли до війни.Коли бачиш натягнуті антидронові сітки над дорогами — всередині все стискається.Бо ще недавно це здавалось кадрами з фронту.А зараз — це вже звичайна дорога.Звичайна траса.Звичайна реальність України.Війна підповзла ближче.Вона вже дихає в спину.І кожна така поїздка — це не “романтика волонтерства”.Це втома.Це страх за своїх.Це дзвінки серед ночі.Це “обережно, там працюють дрони”.Це молитва доїхати.Але ми все одно їдемо.Бо там наші люди.Наші хлопці.Ті, хто кожен день живе під вибухами, поки хтось досі думає, що війна його не торкнеться.Три авто — на три бригади.РЕБ — для підрозділу «Панішер» на Херсонський напрямок.І за кожною цією передачею — не просто техніка.Там чиєсь врятоване життя.Чиясь евакуація.Чийсь шанс повернутись додому живим.Ми дуже втомлені.Але зупинятись не маємо права.Бо фронт не ставить паузу.І поки наші стоять там — ми будемо робити все, щоб вони не залишились самі. 🇺🇦