Все, я витратила тиждень на ці роздуми і переживання. Висновки зробила, емоції випустила, реальність усвідомила, прийняла все по факту. Це мене не зупинить. Мене взагалі ніколи нічого не зупиняло. Скільки разів я вже падала нижче нуля втрачаючи все то через війну, то через нав’язані суспільством іллюзії, то розбите сердце, і в результаті все-одно вставала і йшла далі. В мене ніколи не було ніяких багатих ухажорів чи багатих пап-мам, мені ніколи нічого не падало з неба, і тим не менш я почала заробляти сама ще вчившись в школі, на своїй творчості, я переїжджала і знімала квартири своїми силами, підробляла за копійки але виходила на нові рівні, завжди знаходила нові шляхи. Я не можу порівняти себе з жодною людиною з того ж медіа-простору бо я не стала популярною і багатою просто від того що я вже мала щось на старті, в мене на старті був НУЛЬ. І тим не менш я набрала сотні тисяч і мільйони. Потім знову втратила і знову набрала. В моєму місті в мене ніхто не вірив і я переживала єбануту травлю просто за спроби чогось досягти. Тим не менш, я цього досягла, і всі повірили. Я дивилася як люди перевзувалися на моїх очах і приходили до мене просити допомоги. Я почала розвиватися в Києві і цьому, звісно ж, теж не всі були раді. Мені намагалися і намагаються підісрати регулярно — я відсікаю всіх непотрібних людей і йду далі. Я не пішла легким шляхом коли почалась повномасштабка, і так, сука, було б легше тупо завалити єбальник і сісти жопою на два стільця, але я зайняла позицію яка до сих пір для мене є тою, на яку людям варто було б рівнятися. Так, я очікувала від людей що вони будуть такими ж сильними, і я не розраховувала на абсурдність ситуації яку приніс другий рік війни. Так, зараз я шукаю нові шляхи тому що ситуація мені, як і багатьом, просто перекрила кислород. Але що б не ставалося, скільки б хуйні не відбувалося, я завжди підіймалась і йшла далі. Тому зараз я просто хочу бути вдячною. Собі, мамі яка в мене вірила, друзям які були поруч, шляху який я пройшла, всьому, чого я досягла. Я не хочу корити себе за те що «мені вже 20 а я недостатньо те, недостатньо се» бляяять!! Єбане життя виявилось складнішим, ну не очікував блять ніхто такої хуйні, не думали ми що все це впаде на наші плечі, хотіли просто спокійно йти своїм шляхом, але він не те що тернистий, він блять усіяний списами та голками. Але я сука вже була на дні. І зараз я далеко не там. То ж чому я корю себе лише за те, що я вірила у хороше? Я прийму реальність в якій ти не можеш розраховувати навіть на завтрашній день, нехай так. Значить кожен день я буду жити як останній. Значить кожного дня я продовжуватиму боротися. Якщо об’єктивно — я в Берліні, я маю дах над головою, маю за що жити, пити, їсти, розвиваюсь кожного дня, колаборую з крутими людьми та артистами, творю і перетворюю, розширюю свідомість і всі ці усвідомлення це просто character development. І в мене все вийде, як завжди. Бо колись я пообіццяла собі краще життя. А хто я така щоб порушувати обіцянки? Точно не піздаболка