Ан Грацій | 9.37

мала прозова форма 11андрій грицай /\прекрасний сонячний ранок, коли хочеться застрелитися. прокинувся і зустрівся зі своїми думками. залишаюся з ними наодинці — не витримую. переглядаю кожен сюжет того, що могло та може бути. намагаюся спланувати свій тиждень. та я не можу. бо я до біса слабкий. це моє життя, яке плине за волею когось іншого. емоційні залежності. втоми. небажання що-небудь робити. я кочуся до прірви, та в якийсь момент помічаю, що ніколи не був поза нею. істерика зранку — та ще потвора. ти не можеш впоратися з нею, не можеш забутися через сон, не можеш полишити. живеш свій день як є. а є — кепсько.добре, що ніхто не запитує, як мої справи. бо брехати ненавиджу. і доводиться лише цитувати пісні, бо цитую я значно краще, ніж співаю. дивлюся в стелю, дивлюся в стіну, дивлюся в себе — і все однакове. однаково непривабливе, нудне та ніяке.іноді допомагає — дивитися на людей у вікні. вони поспішають, ніби вичавлюють з себе час і навмисне роблять максимально неприязні обличчя. а в цьому їхня невимушеність, оригінальність, свій шарм. сьогодні — його не було. сьогодні люди здавалися картонно-порожніми. ніби їх одягала маленька дівчинка, що грається у велике лялькове місто. сьогодні люди здавалися знайомішими, але гіршими. значно гіршими, ніж щоранку до того.ось тобі і жовтень. ось тобі і почуття. ось тобі і оптимістична юшка.