Про масштабуванняЧитаю книгу про внутрішні конфлікти і починаю помічати свої. Є у мені дві ідентичності, які постійно сваряться.Сторону ремесла представляє Стратег. Це моє Я, яке дуже любить досліджувати, як влаштований світ, його закономірності та причинно-наслідкові звʼязки. Ця частина мене ще з дитинства любить розгадувати головоломки, копати глибоко і постійно щось покращувати навіть коли все гарно працює й без цього.Інша моя сторона — Підприємець. Його ціль дуже зрозуміла — побудувати систему, яка може масштабуватися при мінімальному, а в ідеалі і взагалі без мого залучення. Щоб це зробити, треба максимально стандартизувати продукт/послугу, описати чітку інструкцію, як це все робиться, щоб інші могли це зробити без тебе. При тому бажано продукт спростити так сильно, щоб для його створення не потрібно було шукати ТОП-ТОП спеціаліста. Бо таких мало, знайти їх тяжко, коштують дорого, словом це взагалі не про швидке масштабування. І ось тут починається конфлікт. Бо для Стратега в мені кожен проект — це унікальна цікава історія, яку хочеться розгорнуто по-новому. Які там шаблони чи описані процеси. По-перше мені нудно робити щось вдруге, по-друге, ну відверто, кожен окремий бізнес-кейс вимагає окремого рішення, а значить — нового шляху, по-третє — хочеться ж творити, створювати рішення під конкретну ситуацію, а не діставати їх з шаблону. І якщо чесно, саме за це я люблю те, що роблю :) Виходить так, що найкраще у моїй роботі не масштабується: Допитливість — не масштабуєтьсяТворчість — не масштабуєтьсяГлибоке мислення — не масштабуєтьсяЦікавість до дедателй — не масштабуєтьсяПідприємництво — це мистецтво перетворювати ремесло (творчість) на процес.А ремесло — це постійна втеча від процесу назад у творчість.І от з самого ранку сиджу і думаю, чи справді підприємництво рано чи пізно вбиває ремесло?