ГОЛОБУЦЬКИЙ

Трамп розраховує, що сьогодні-завтра пропозиції щодо тотального припинення вогню на 30 днів передадуть Росії і отримають відповідь (вважає, що позитивну?) і протягом тижня (кажуть про п'ятницю) він сам поговорить з Путіним (очевидно, якщо відповідь дійсно буде позитивною чи як мінімум не буде негативною). ==Трамп: «Ми зустрінемося з росіянами пізніше сьогодні чи завтра. Сподіваюся, ми зможемо укласти угоду. Припинення вогню – дуже важливо.Якщо Росія зможе на це піти, буде чудово. Якщо ні, ми продовжимо наші зусилля, але люди й надалі вмиратимуть, величезна кількість людей.Якщо ми не змусимо РФ припинити вогонь, ми просто продовжимо воювати та забезпечувати Україну».==При тому з російського боку пропагандисти та навіть офіційні особи з Думи ще до заяв Трампа (але після оприлюднення підсумків зустрічі в Джидді) позначили неможливість угоди. «Росії не потрібне тимчасове перемир'я, Росії потрібен довгостроковий мир». Всі посилаються на відповідну заяву Путіна ще від 20 січня на засіданні Ради.Отже, практично все вказує на те, що Росія не погодиться на подібний формат. Наслідки вже окреслені: Україну підтримуватимуть, на Росію тиснутимуть. Але якщо Росія все ж погодиться – тоді що? Що з вимогами Путіна для тривалого перемир’я? Що з гарантіями? Бо «перебування американського бізнесу в Україні» реально не захистить ніяк.

І навздогін вчорашньому виїзду Трампа з Маском до Мар-а-Лаґо на домашній відпочинок. Я не раз вже зауважував: якщо (точніше, коли) Трампу не вдасться його жорсткий накат на Україну і він не витисне з ситуації статусу миротворця в найкоротші терміни, він вчинить те ж, що і в першу каденцію. В сенсі, повернеться до апробованого формату роботи: третину часу витрачатиме на гру в гольф. А адміністративні обов'язки лишить на незрушну американську бюрократію - "діп стейт", тобто. Але судячи з оприлюднених фото- і фінансових звітів, Трамп вже повертається до звичного розкладу виконання обов'язків президента. 13 виїздів на гольф за 48 днів. Двічі на тиждень, себто. І вже витратив на це $18,2 млн, повідомляє Huffington Post. Трамп та його друзі прибувають до приватної резиденції Мар-а-Лаґо за допомогою борту №1. Автомобілі для кортежу Трампа до Флориди доставляють військові транспортні літаки. Для охорони президента використовуються поліцейські катери з кулеметами та судна берегової охорони. Додаткові витрати йдуть на оплату роботи кінологів для пошуку вибухівки.Але цікавіший прогрес змагань Трампа з "діп стейт" в контексті подібного режиму роботи. оки що кадрові перестановки за принципом "абсолютної лояльності" тривають. А суд дозволив DOGE Маска доступ до даних Мінфіну "бо нема доказів, що вони будуть поширені далі". ==За архівними даними, в перший рік своєї першої каденції Трамп грав в гольф 90 разів (підтвердив тільки 35) - тобто, десь двічі на тиждень. За всі 4 роки він витратив на це $151 млн.

Щодо дивного експромту Трампа в Овальному кабінеті. Трамп, очевидно, вже розуміє, що капітально так перегинає палицю щодо тиску на Україну. Але азарт «тріумфатора-миротворця» ще не відпускає. Тому обертова спіраль хіба стискається: раніше протилежні заяви робились хоч в різні дні: сьогодні на користь Росії, завтра – України, післязавтра – знов черга Путіна... Але сьогоднішня заява спресувала взаємовиключні меседжі в сусідніх репліках. «Я роблю це [тисне на Україну – О.Г.], щоби рятувати життя, а не заради грошей» - і одразу «...Йдеться про гроші [у питанні тиску на Україну стосовно перемир’я – О.Г.]. У нашому випадку йдеться про 350 млрд доларів, а у випадку з Європою — про 100 млрд доларів. Хоча їхній внесок має дорівнювати нашому або навіть перевищувати його».Це вже якийсь Говард Х’юз з його обсесивно-компульсивним розладом... Щодо позиції загалом... Можливо, це мало виглядати як рівновіддаленість. Але реально припинити постачання України і закрити розвіддані – та заявити про можливі додаткові санкції проти Росії... Це навіть виглядає не надто еквівалентними речами. Тай які «додаткові санкції»? Америка і так перекрила шлях чи не всім російським товарам, крім безальтернативних і критично необхідних США (на кшталт урану чи титану). Плюс саме масив санкцій проти Росії (понад 18000 моментів) – це те, за що Трамп нещадно критикував і критикує Байдена. І раптом Трамп і сам долучиться до цього? Виглядає неправдоподібно. Загалом мета такого контрастного пресування зрозуміла – це те саме бажання швидкого тріумфу і плювати на віддалені проблеми та гарантії (Трамп про це каже прямо і не розуміє, чому це хтось не приймає). Просто спосіб ведення справ в стилі телешоу починає вже набридати. Все ж життя не телешоу, щоб постійно підтримувати такий високий рівень напруження. Причому вже навіть без пауз, а суцільним потоком. Тим більше, не варто ігнорувати ймовірність, що чиїсь руді кучері достатньо скоро надокучать, і чийсь писок просто почнуть товкти.А взагалі я схиляюсь чимдалі більше до думки, що Трамп і його команда дуже сильно перебільшують шанси на компроміс з Путіним на умовах, які б хоч частково влаштовували не Путіна, а Україну, Європу і Америку. Все це скінчиться тим, що Трампу доведеться визначатись: або реально сильно вдарити по Путіну, як і обіцяв ще в передвиборчих промовах. Або йти на умови Путіна без торгу, просто робити все, щоб той погодився. Але це буде крах всього. Бо Трамп тоді опиниться в абсурдній ситуації. Він ніби домовиться про мир з Путіним, але Україна на такий мир не погодиться, Європа на такий мир не погодиться, весь цивілізований світ не погодиться... І в підсумку виявиться, що Америка прямо допомагає Путіну захопити Україну. Причому ще й за «спасибі». Однак стосовно такої схеми виникає резонне питання: як Трамп демонструє таке нетерпіння по-швидкому все зробити і закрити тему – який резон Путіну поспішати? Трамп взагалі-то вважає себе неймовірним генієм оборудок. А тут якось не надто геніально виглядає, м’яко кажучи. Чи він вирішив, що оптимальний варіант – просто вихолостити ідею бізнесового підходу до повного абсурду: коли центром стає не сама оборудка, а розмови про неї. І перемогою стають більш пафосні і резонансні розмови. От візьме, і на словах здасть Україну і «констатує припинення війни і всіх цих жахливих смертей». Хоча для демократів і всіх трампоненависників в Америці, Європі, в цілому світі це був би чи не найкращий варіант. В сенсі, як доказ цілковитої неадекватності Трампа. І підстава вжити негайно надзвичайних заходів. В будь-якому випадку, оцінювати доведеться за результатом: це безперервне телешоу не буде ж вічним, чимось має скінчитись.

Залужний в Chatham House: ми побачили формат його майбутньої політичної кампанії (якщо така взагалі буде)Колишній головнокомандувач ЗСУ, український посол у Великій Британії Валерій Залужний виступив в Королівському інституті міжнародних відносин (Chatham House). Основних меседжів два:- Нова політика США поставила під сумнів єдність західного світу, а Білий дім намагається перекласти забезпечення безпеки і оборони Європи на їхні власні сили.- Україна сьогодні де-факто боронить не лише східний кордон НАТО, а й східний кордон Європи. Без ЗСУ вже неможлива нова архітектура Європейської безпеки.Тобто, генерал не сказав нічого нового, не позначив власної конкретної позиції, не визначив своїх намірів... Просто ще раз констатував те, що вже міцно закріпилось в європейських ЗМІ. А коли публічна заява робиться не задля запуску якихось нових даних і не задля декларування особистої позиції – тоді вона є суто політичною. Нагадати про себе, позначитись в інфопросторі (і оце вдалось блискуче – ЗМІ і пабліки сьогодні і найближчими днями будуть переповнені Залужним). А конкретне позиціонування відкласти на потім, коли воно буде справді актуальним. Хоча у випадку Залужного це, здається, буде «ніколи»: його рейтинг прекрасно зростає і тримається без жодних його особистих позицій і навіть без позначення, що він таки йде до політики. Схоже, ми побачили формат майбутньої політичної кампанії генерала (якщо він таки вирішить балотуватись хоч на якусь посаду в Україні). «Посміхаємось і махаємо». І все це мовчки. Що треба, кожен виборець домислить собі сам в найбільш ідеальних формулюваннях. Так Залужний забезпечить собі максимально широку електоральну базу і мінімальну загрозу підтримці. В критичні моменти він так само виходитиме на якусь трибуну і повторюватиме незаперечні загальновизнані твердження. Суто з точки зору політтехнологій – не найгірший (а можливо і найкращий) план кампанії.

Ґіркін-Стрєлков про результати Ер-Ріяду і взагалі про перспективи в цій війні: "Що конкретно «виставили» Штати нам (Росії) як умови (свої умови) «врегулювання» — мені, як і всім, звичайно ж, не відомо. Можу лише підозрювати, що ці умови «для нас не дуже» — тому їх і не оголошують (поки щонайменше). Абсолютно не поділяю думку деяких своїх кореспондентів та «спів-сидільців» про те, «Трамп віддасть нам Україну за союз проти Китаю». Впевнений, що Трамп не «віддасть» нам взагалі нічого, але може «багато взяти» за саму можливість «почесної капітуляції» і обіцянки все пробачити (які ні йому, ні США, ні істеблішменту Штатів не варті нічого). При цьому Трамп анітрохи не заважатиме своїм союзникам по НАТО і навіть активно (активніше, ніж зараз) підтримувати «україну» — в якості «батога», який змушує Москву прийняти саме ті рішення/поступки, які США/Трампа цілком влаштовують.Дехто активно радіє, що, мовляв, «україна не є суб'єктом переговорів». — Так, це справді так. Але ніхто не може позбавити «україну» статусу військового противника Росії, який зумів за 3 роки війни не лише уникнути розгрому, а й до кінця цього часу НА РІВНИХ протистояти ЗС Росії (або майже на рівних, що ідентично першому твердженню). Тому «скидати україну з рахунків» (вірніше, її керівництво та «політикум») поки що зарано — хоче того Вашингтон (і Москва) чи ні — думку і позицію Києва їм доведеться враховувати. А вона зрозуміла — «ніяких територіальних поступок» (і це мінімум). Змінити ситуацію можна (і треба) було «різко підвищивши ставки» і розгромивши-таки (мінімум — завдавши важкої поразки) ЗСУ. Але про це тепер питання, наскільки розумію, у Москві навіть не стоїть — що саме собою обумовлює нашу слабкість у переговорних позиціях.Підбиваючи короткий підсумок: швидкого (тижні/місяці) завершення війни я не прогнозую, покращення загальної ситуації — теж. Системна криза, в якій знаходиться наша держава, як і раніше, не має перспективи «розсмоктатися» і поглиблюватиметься.З повагою, І. В. Ґіркін19.02.2025==Погодьтесь, нам бракувало цього оптиміста, доки його було позбавлено у в'язниці обмінюватись листами зі свободою. Ніхто не дає настільки позитивної оцінки ситуації, ніж Ґіркін. Але його позиція загалом цілком раціональна і має право на існування. Принаймні, вона реальніша, ніж "Трамп-агент Краснов" чи "святкування перемоги над Україною 9мая".

А у Маска ШІ має про мене більше інформації ніж інші ШІ)))Олексій Петрович Голобуцький (нар. 26 травня 1976 року в Києві) — український політолог, політичний технолог, історик і незалежний експерт. Він відомий як один із найбільш цитованих політичних експертів в Україні. Олексій обіймає посаду заступника директора Агентства моделювання ситуацій і активно займається аналізом політичних процесів, інформаційного суспільства та історичних подій.Він є онуком відомого українського історика, професора й доктора історичних наук Володимира Голобуцького. Олексій закінчив Львівський університет імені Івана Франка у 2001 році. Свою кар’єру розпочав у 1990-х роках, працюючи в центральному апараті Української республіканської партії (1993–1995), а також очолюючи Молодіжну організацію республіканців України. З 1996 року він став членом Головної Ради партії «Молода Україна».Голобуцький — автор і співавтор численних наукових і публіцистичних праць з історії та політології, зокрема книг, присвячених політичному устрою України. У період з 1996 по 2004 роки він випустив вісім книг. Його роботи часто використовуються студентами й дослідниками в українських вишах. Крім того, він відомий як активний блогер: його сторінки в соціальних мережах, зокрема на Facebook, мають десятки тисяч підписників, де він коментує актуальні політичні події, відносини України з іншими країнами та внутрішні процеси.Проживає в Києві, одружений. Станом на сьогодні, 21 лютого 2025 року, він залишається помітною фігурою в українському політичному та медійному просторі.

(Продовження)==Ну і для нас такий шоковий підхід теж непоганий зі стратегічної точки зору. Європейці починають розуміти, що єдина армія на континенті, яка от прямо зараз спроможна воювати і протистояти ядерному агресору – це ЗСУ. Отже, в неї треба вкладатись, бо на відживлення своїх армій (послідовно нищених протягом багатьох десятиліть абсурдно-пацифістської бюджетної політики) знадобиться років по 10 мінімум. 10 років без прикриття американської парасольки. А з голою дупою лишатись не хочеться. Тому підтримка ЗСУ лишається єдиним доступним і ефективним варіантом. От прийдуть завтра в ЄС до влади праві чи ліві радикали – і беззуба Європа впаде до пухких долоньок сцаря. Бо чи хтось має сумнів, що після згортання американської безпекової парасольки Росія негайно спробує вдарити по країнах Балтії? 200-300 км території до моря, менше 6 млн спільного населення, сумнівний 5 пункт Статуту НАТО... Надто очевидна спокуса. Позиція Польщі теж робить з неї привабливу ціль. І ще раз підкреслюю: не треба розводити паніку. Треба шукати можливості виживання. Мислити стратегічно. Хоча от прямо зараз все виглядає дійсно так, ніби Венс приїхав до Мюнхена тупо щоб Україна підписала ту угоду на 500 мільярдів копалин (чи 50% видобутку, чи на «інтеграцію економіки України з США і формування повоєнної економіки, передусім видобутку» – не принципово насправді). Просто щоб отримати папірець, який дозволить Трампу навіть до примушування Путіна на хоч якесь припинення вогню виступити перед виборцями як тріумфатор. «От бачте – я приніс Америці величезний виграш на наші вкладення в наші ж виробництва!». Ну, що вдієш, Трампу зараз дійсно треба щось дуже швидке і тріумфальне. Бо з моменту інавгурації минуло лиш 3 тижні – а підтримка як мінімум команди Трампа вже почала падати. Передусім, бо мінімум половина населення не сприймає жорсткі руйнівні наїзди того ж Маска з його DOGE-департаментом ефективності (на міністерство освіти, на дані Мінфіну...). За останніми дослідженнями, 51% американців «не схвалюють» діяльність мільярдера (40% все ще схвалюють, але Маск вже іде до них). Логічно, що це все не може не відбиватись на підтримці самого Трампа (хоча соціології я ще не бачив – але не думаю, що на неї доведеться довго чекати – можливо, до першого місяця каденції вже буде якась соціологія щодо особисто Трампа як 47 президента). Маска він може відсторонити. Ініціативи DOGE відкотити до «заводських установок». Але якийсь його особистий тріумф дуже потрібен. З іншого боку, от конкретно в питанні України – економіки, надр тощо – ЄС навряд прогнеться перед Трампом. Зрештою, це «зона історичних інтересів» Європи і пускати сюди «пастись» американські корпорації – підстав жодних. Тим більше, якщо Європа за це не матиме навіть безпекових гарантій від США. Натомість може мати ті гарантії від ЗСУ. Тому найпевніше свій «блискавичний тріумф» Трампу доведеться шукати деінде. В тій же Ґазі, наприклад. Але не спробувати команда Трампа не могла. Тому Мюнхен до самого завершення випробовуватиме Європу і Україну на «коефіцієнт спротиву тиску».

В сьогоднішніх заявах Трампа щодо Росії не згадувався спецпредставник Келлоґ. Але прессекретарка Білого дому Каролін Левітт на підсумковому брифінгу зазначила, що Келлоґ лишиться важливим членом переговорної групи. Можливо, причина в тому, що Келлоґ – прибічник жорсткої лінії «мир силоміць». Плюс Келлоґ пропонував відкласти питання переговорів на кілька місяців, щоб Росія максимально ослабла через жорсткі санкції. Отже, він відіграватиме роль «злого поліцейського». А Трамп тоді подаватиме свою позицію «максимально швидко і хоча би припинення вогню, а далі хай Європа розбирається як хоче з тривалим перемир’ям і гарантіями» як порівняно м’яку і дуже вигідну Путіну. Тобто, Путіна все ж, схоже, попихають до небажаного для нього варіанту «спершу припинення вогню, а потім все інше» - а коли оте «все інше» його не влаштує, йому доведеться вдатись до повторного нападу і виглядати двічі агресором. Зате Трамп встигне відзначити свій тріумф як «того, хто швидко, як і обіцяв, домігся припинення бойових дій». І перекинути після цього весь фінансовий, збройний і політичний тягар відповідальності на ЄС. Але якщо Путін все ж не дасть Трампу реалізувати настільки привабливу «швидкорозчинну схему», то тоді 47-й президент може справді задіяти весь обіцяний арсенал жорстких ударів по Росії. А може і не задіяти. А вигадати ще щось швидке, пафосне і таке, що не потребуватиме ресурсів, тільки заяв.

В очікуванні Келлоґа. Його анонсований візит пересунуто на 20 лютого. Можливо, за результатами (ймовірніше, за відсутністю результатів) Мюнхенської конференції цей візит ще раз буде відсунуто. В Мюнхені 14 числа очікують Келлоґа, має бути Ді Венс. Можливо, завітає і Трамп. Але кожен з них приїде з інакшим порядком денним. Бо насправді плану щодо припинення війни американська адміністрація поки не має жодного. Є тільки загальний принцип: натиснути і чекати реакції. І кардинально різні ідеї щодо можливого формату домовленостей.Оскільки Зеленський вже більш-менш позначив свою готовність, Трамп тим більше, – то по факту всі чекають реакції Путіна. І от якраз він тягнутиме з конкретними пропозиціями і вимогами по максимуму. Поки або Трамп не ляпне щось таке, що стане приводом для унеможливлення домовленостей, або ми не витримаємо і щось заявимо. Бо Путін однозначно не хоче виступати тим, хто став ініціатором зриву попередніх домовленостей. Але самих домовленостей він хоче ще менше. В його інтересах – спровокувати (чи дочекатись) ситуації, коли він зможе сказати «Дивіться, я хотів піти на домовленості, але вони усе зірвали». Причина – в тому, що Путін прекрасно зрозумів гру Трампа і його реальні наміри. Трампу важливий момент припинення вогню. Навіть якщо це буде на один день, навіть якщо умови будуть неприйнятні для котроїсь зі сторін... Головне, щоб можна було впіймати цей момент тріумфу, вийти до преси із заявами «Я припинив війну, як і казав!», отримати свою Нобелівку і зайнятись іншими справами. А встановлення миру, пошук гарантій безпеки, формування нової безпекової конфігурації регіону – це вже потреби Європи і України, от нехай вони цим і займаються, а не Трамп. А Путін, схоже, все ще впевнений, що за 6-12 місяців таки зможе дотиснути Україну до капітуляції. Тож припинення бойових дій – навіть якщо наступного дня всі заявлять «ну, на жаль, домовитись не вдалось, війна триватиме» – це все не в інтересах Путіна. Адже буде зупинено логістику, відведено та передислоковано війська, порушено всі процеси. І відновлювати воєнний стан після зриву домовленостей коштуватиме надто дорого. Крім того, в такій ситуації (короткострокове припинення бойових дій, а тоді їх відновлення з будь-яких формальних причин) Путін буде вже «двічі агресором» - скільки би він не демонстрував готовність зупинити війну, але якщо домовленості буде зірвано і наступ відновиться, винуватцем вважатимуть Путіна. Звісно, Україні вигідні будь-які ускладнення у ворога. Але Путін це прекрасно усвідомлює, тому, найімовірніше, докладатиме всіх зусиль, щоб уникнути домовленості про припинення бойових дій. І щоб дотиснути Україну до капітуляції десь восени. От тільки Трампу сподобався принцип жорстких акцій з глобальним медійним розголосом. І він, гадаю, спроможний спровокувати Путіна на різку відмову домовлятись – тільки щоб вдарити за це (санкціями, митами абощо) максимально сильно. І таки примусити до припинення вогню. Щоб потім з ситуацією розбиралась Європа і ми.

Маємо доволі цікаву послідовність подій сьогодні. 1. Публікація The New York Times про намір і спроможність Ірану отримати 4 ядерні бомби протягом кількох місяців. NYT: "Нові розвіддані свідчать про те, що Іран вивчає, якщо її керівництво вирішить піти цим шляхом. Розвіддані, зібрані протягом останніх місяців роботи Байдена, а потім передані команді Трампа, свідчать про те, що іранські вчені мають намір знайти швидший і менш складний шлях до створення ядерної зброї і створити ядерний арсенал протягом кількох місяців, а не 1-2 років.В Ірану достатньо 60% збагаченого урану для чотирьох бомб. Але він не має функціональної боєголовки. За даними Intel, Іран може прискорити свою програму, обравши простіші, не мініатюрні конструкції замість удосконалених боєголовок".2. Чутки про прибуття першого винищувача Су-35 з Росії до Ірану. "Близькосхідні ТГ-канали повідомляють, що російський Ан-124 приземлився на 8-й іранській авіабазі в Ісфахані у вівторок зранку і, за чутками, доставив у країну перший винищувач Су-35, закуплений у Росії". 3. З'являються повідомлення про намір Трампа підписати наказ Мінфіну створити максимальний економічний тиск на Іран, щоб той не зміг створити ядерну зброю. Трамп збирається видати документ щодо Ірану, який наказує міністру фінансів США чинити «максимальний економічний тиск» на режим Ірану: серед іншого, масштабні санкції та механізми примусу порушників наявних санкцій. Виконавчий наказ Трампа спрямований на те, щоб позбавити Іран усіх шляхів до ядерної зброї та "протистояти шкідливому впливу Ірану на Близькому Сході".==Трамп впевнився, що моментальний і жорсткий економічний тиск - це оптимальний механізм взаємодії з не надто лояльними до його позицій національними урядами. І тепер, очевидно, застосовуватиме його щодо всіх проблем. Сьогодні на черзі Іран з ядерною зброєю. Потім, очевидно, справа дійде і до Росії та України.