Про захисників "аполітичного і далекого від війни" Макарєвіча. Коли раптом з’являється купа громадян України, ніби ж українців і навіть притомних, і починають захищати Макарєвіча, росіянина, котрий мешкає в Ізраїлі – це якось зовсім дивно, бо геть неприродно. І особливо в контексті того, що нам зі своїми треба розібратись, а не відволікатись на чужих. Пояснюю. Наші фігуранти негарних історій і розслідувань просто крадуть гроші, вони не нападали на сусідню країну, не підтримували податками знищення чужих мирних мешканців заради загарбання території, не голосували за маніяка. І навіть ті, хто просував тут «русскій мір» (працюючи на Медведчука чи розганяючи котрі «Шльопкі») – навіть такі покидьки мені все одно набагато ближчі, ніж сотня добрих і інтелігентних «хороших русскіх». Просто бо вони своїми амбіціями «розумніших, кращих, розвиненіших, старших» вибудували тіло агресивного імперського монстра.І коли Макарєвіч каже, що він не донатить гроші на ЗСУ, бо ракета може прилетіти по його сину (який робить в Москві успішну акторську кар’єру і все в нього чудово)... Це так, якби якийсь німець втік до США чи Великої Британії наприкінці 1930-х, його просять купити державні облігації на підтримку армії, а він каже «я не дам грошей, бо виготовлена на ці кошти бомба може впасти на мого хлопчика, який працює простим писарем в Райхспропаґандаміністеріумі».