Ма, сьогодні рік, як ти сидиш на одній із пухнастих хмарок, тріпочучи білими крильми…Ти була людиною — посмішкою, жінкою — ніжністю, мамою — силою...  Ти завжди підтримувала всі божевільні ідеї, робила не так, як треба, а так, як добре, як щасливо, як по-запальному...Ти до божевілля любила аромасвічки, парфуми й фотографуватись. Любила шаурму й печені яблука, а я ніколи не розуміла, як їх можна їсти...  Ти готувала найсмачніші терті пляцки, слухаючи Вітні Х'юстон…Мам, ти була неповторною...  Яскраво виринає спогад з дитинства — ми у вагоні потяга... Фотографуємось, одягаючи фуражку провідниці, а вона так посміхалась, спостерігаючи за нами...  Я розмальовую свою розмальовку з принцесами Діснея, поки ти п'єш міцний чай із потяга...Гуляємо нічним Нікополем, шукаючи щось цілодобове, аби випити смачного лате, але не знаходимо кращої кави, ніж у Львові...  А та ніч мого дня народження, коли ми сиділи біля басейну в Карпатах, сміючись і роздумуючи про те, як я подорослішала...  Той великий кульковий заєць на 16-річчя...  Чебуреки в Брюховичах, які ти так любила.  Твоє неймовірне фото з лабрадором...  Яке ж хвилясте було волосся, коли ти мене накручувала на папірчики, і все-таки ті локони були найкращі...  Твої ніжні пальці лагідно заплітали мені косу на ніч...А наші поїздки до Польщі...  На кружечці — саме момент з однієї з них.  Шалені пригоди на кордоні, щастя й тепло в автобусі, жарти, спокій, любов...Мамцю, мати маму — це так прекрасно.  Я дякую, що саме ти є моєю мамою.  І хай ти тепер так далеко, так високо — я завжди відчуваю твою присутність у моєму житті...  Я дякую за те, що, незважаючи на кількість випробувань, болю, розчарувань у твоєму житті, ти змогла зберегти світло, яке так променисто сяяло в твоїх очах і посмішці...  Мам, дякую, що подарувала мені так багато рис, у яких я знаходжу тебе...  Дякую, що зберегла моє життя, подарувала мене цьому світу — і цей світ мені...  Мам, дякую за всі 16 років, коли ти була поруч, робила мене щасливою, виховувала самостійною, справжньою, сильною, люблячою, ніжною, іноді трохи впертою, наполегливою...  Мені так шкода, що ти все це не почула за життя, що я пишу це в небуття, що більше не відчую твоїх ніжних рук, що ти проявляєшся дощем — його болісним, тихим звуком...Мамо, я тебе дуже люблю. Мені тебе щодня бракує...Мамусю, у мене назавжди відірвана часточка серця...  Моє дитинство залишилось там, на холодному цвинтарі, коли вітер зривав капюшон з моєї голови, коли крик чув кожен куточок неба...  Тоді плакала я, небо, природа, ангели — і навіть наша собака...  Я нестиму пам’ять, збережу її...Любитиму назавжди. Пам’ятатиму навічно.  До зустрічі у снах, де біль — не вічна...