Андрій Длігач. Економіка. Стратегія. Майбутнє | Що буде, якщо ми не перезберемося?Якщо молоді люди не бачитимуть в Укр...

Що буде, якщо ми не перезберемося?Якщо молоді люди не бачитимуть в Україні майбутнього для себе?Якщо бізнес не почне фінансувати аналітичні центри та політичні рухи? Якщо громадські об’єднання не навчаться обстоювати спільну позицію — й передусім домовлятися про неї? Якщо ми не почнемо працювати над комунікацією: каналами, сенсами, громадянською просвітою? Якщо патріотичні, розумні, успішні люди не почнуть готуватися йти на державну службу й у політику в складі сильних, скоординованих і вмотивованих команд? Якщо успішні мери не навчаться мислити в масштабах країни?В такому разі Росія переможе. Навіть якщо не захопить наших земель. Навіть якщо ми не купуватимемо російського газу й не дивитимемося російськомовного КВНоподібного контенту.Ми програємо нашу перемогу, якщо не зможемо модернізувати Україну.Ми Майдан за Майданом змінюємо владу, а вона стає такою ж, як і попередня. Чому? Можливо, тому, що вона і є ми? Усвідомлення цього після розмови з однією мудрою людиною змушує мене ще раз повторити: або ми змінюємося самі як громадяни і як суспільство, або доморощені путіни-януковичі знищать Україну.Напишу ще раз, щоб була чітко зрозумілою моя позиція. Інерційний сценарій для України — це бентега (повний п…).Це територія ресурсів (землі, води, копалин) для спритних сусідів. Це територія варварів між двома цивілізаціями.Якщо ми — громадянське суспільство — не навчимося не розходитися після перемог (на Майданах, на виборах, у війні), то «блукатимемо пустелею», знов і знов повертаючись до Майданів і воєн. Якщо ми не навчимося залишатися суб’єктами після перемог — нашими перемогами користуватиметься бандитсько-силова частина держави. Вся та якість влади — хоч і з іншими обличчями — відтворюватиме себе.Ми не мали сотень років безперервної державності, в нас обмаль професійних державних менеджерів і немає справжніх політичних еліт.Іван Франко і Андрей Шептицький, Сергій Жадан і Євген Глібовицький — в усі часи є непересічні особистості. Але сторіччя за сторіччям не формується справжня політична еліта. «Візію» формує і спускає до виконання метрополія. А нашим сенсом стає «просто залиште нас у спокої».В інерційному сценарії наша деградація — це людський ресурс (який уже неможливо назвати капіталом), що краде на всіх рівнях, розуміє лише силу, жебракує, живучи на подачки влади. Це місцеві барони, які заміщують собою справедливість. Це забронзовіла влада, яка підживлює патерналізм суспільства і міняє свободу слова на право кожному дрібно красти (трошки в податках, трошки в іншому).Посилання на повний текст моєї статті — вище