Inshe misto

Коли почалася війна я була ще мала Мені лише десять минало.В чому дитинства мого є винаЩо в мене його відібралиРозхитане місто не бачить туристівНе бачить людей. Пустота.Лиш кулі летять кришталево чистіДо мого вікна.Дорога до волі стелить набої Навколо мій світ— решето.Я розумію цю правду убогу,А мене зрозумієХто?Чула як вітер кричав у будинках— в підвалі тремтить цуценя.І я разом з ним. Не маленька дитинка!Доросла! Доросла вжеЯ!Я вчилась мовчати, коли летять градиІ дим застилав небеса.Знала— у кожного є своя зрада І своя чужая Сльоза.У дзеркалі очі не схожі на вчора,І руки, яким уже важко.Дивилася в смерть, як дивляться в море—Глибоко, гірко іСтрашно.Мене не лякало набоїв багато,Я більше боялася сну,Бо там є мій дім, дитинство і тато,Яких я уже не верну.Від куль і молитв обвуглилися храми,А бог все мовчить,— ікона!Я говорила про те, що ще раноПрощатися з домом.Я бачила світ крізь гармати і втому,Крізь попіл, що пахне тілами.Іронія долі полягає у тому,Що я не зламалася, мамо!Та навіть якщо мене знову покличеТой вітер; і вічна пітьмаЯ знатиму:Жити— це вміти кричатиБо досі триває війна.Вже далі піде не дівча,— героїня?Та просто— людина війни.У серці моєму живе УкраїнаІ живить свободу в мені.09.10.25