Десь далеко - де земля зустрічається з небом,
Куди ночами линуть вервиці плацкартних віконець -
Є невеликий будиночок - з цегли кольору меду,
Накритий червоною черепицею, зігрітою східним сонцем.

Біля будиночка росте горіх і старезна акація,
І покручена яблуня-дичка у спеку вкриває тіньочком...
У будиночку живуть ті, кому плювати на гравітацію -
У будиночку постійно чергують льотчики.

Льотчики цідять віскарь і "пишуть пулю",
Порушують "форму одягу" і байки травлять.
Багато жартують. Багато сміються. Багато курять,
І - будь певні - в жодному разі не матюкаються.

Льотчики варять каву і жують рулетики з маком,
І над іржавим мангалом іноді піднімається дим...
Та - чи не щодня - у будиночку тому спалахує
Тривожне червоне табло "Готовність номер один!"

І очі свинцево зблискують, і припиняються жарти,
І на плечі так звично лягає надійна важкість "шевреток",
І оперативний по "тапіку" задиктовує координати,
І "забиваються точки" у навігаційні планшети.

От тільки одне що: ці льотчики - незвичайні...
Та ні, так само - літають... Та все ж - є один "нюанс":
Згідно "Бе-Ерки" - у них тепер - інше завдання -
Ці льотчики - зверху - тепер прикривають нас.

І їм не потрібні тепер металеві крилаті машини,
Не потрібні ракети - у них тепер інша сила.
Не потрібні гвинти, не потрібні гарячі турбіни -
Коли за спиною - з'являються ангельські крила.

І крила ці - будемо чесні - не так щоб і дуже вже білі -
Закопчені, ламані, металом в лахміття подерті...
Та але - все так само - сильні, незмінно-надійні -
Ці крила, що нас захищають від смерті.

Та навіть вони - зрідка, та все ж - помиляються,
Чи не встигають - прикрити, відвести біду, врятувати...
І тоді - як не прикро - у будиночку тому з'являються
Нові екіпажі - щоб вічно тепер чергувати...

Невеликий будиночок з цегли кольору меду.
І яблуні-дички - благословенний тіньочок...
І кожного з нас - хтось прикриває з неба...
Та все ж - у будиночку тому - вже надто багато льотчиків.

05.08.2024

#мулікпише