У місті, на яке регулярно падають КАБи,Досі можна насолодитися вином і кавою,Можна зустрічатися, кохатися і кохати.Тут досі хочеться жити... І не хочеться помирати.Тут, у місті, на яке так часто падають КАБи,Відчуття загострюються дамаском лускатим,Почуття позбавляються брехні та єресі,Дотики набувають чуттєвості, слова набувають сенсів.Цим містом, на яке вже постійно падають КАБи,Крокує осіть - золота, урочиста, строката.Проститутки та похоронні бюро підвищують ціни.Саме тут розумієш - що є насправді цінним.У цьому місті, на яке продовжують падати КАБи,Адреси шукають не за вулицями та номерами -А за іменами, тих кого люблять, хто не міг померти,Хто тримався за це життя - міцно, судомно, вперто.Це місто, що своїми будинками ловить КАБи -Воно колюче та зле, пошрамоване та зубате.Воно випускає кігті, розминає м'язисті руки.Воно похмуро гарчить: "Я зголодніло. Підходьте, суки..."За це місто, на яке все падають й падають КАБи,Варто боротися, варто мститися, варто вбивати,Триматися своєї любові, ненависті й пам'яті.Місто живе. Місто дихає. КАБи падають.09.11.2024#мулікпише