Вигин її ключиць - як кімерійський лук -Зблискує хижо золота нещадна стріла.І злий кучерявий бешкетник вкотре вже натягнув тятиву.І солодко стогне мій беззахисний міокард.І губи її - мескалін з ароматом гріха -Мій персональний наркотик, життєдайний мій ціанід.М'ята й мигдаль - в п'янкій отруті її язика,Пристрастний біль - у вологій звабливості ікл.Шкіра її - ніби в дельфіна - прохолодна й гладка,Лавовий оксамит, інеєм вкрита бронза,Тендітний кевлар кольору пряженого молока,Шовк і метал, сплавлені літніми грозами.Уламок зоряного ядра - гаряче серце її -Гуде та палає, не береже свій ресурс,Рветься назовні, обпікає долоні мої -Коли я сухими губами слухаю її пульс,Коли знову зриваюсь в безодню її очей,Коли зігріває мене слів її теплота,Коли її злість мене крає, наче іржавим мечем,Коли я ховаю обличчя в пряній м'якості її живота.Попіл спалених синапсів злітає з мене, мов сніг,Мої кістяні бронеплити сіткою тріщин йдуть,І тисне мене гравітація сплетених ніг,І плавить мене її ніжна звіряча лють.Відьомські кігті в'яжуть шрамів орнамент,Протинають, як масло, кольчужних кілець залізо.І стомлені демони моляться стиха над нами,Наш ешафот сухим обкладаючи хмизом.І в черешневих обіймах цієї нічної пітьмиСпікається спраглих душ нелогічний контур.І я огортаю її своїми спаленими крильми -Ламаними, неначе східна лінія горизонту.03.06.2021#мулікпише#базальт