Василь Мулік. Вірші. | Хотів би він більше не мати із нею ніяких справ.Жити у різних країнах,...

Хотів би він більше не мати із нею ніяких справ.Жити у різних країнах, чи - щонайменше - у різних містах.Не пам'ятати адрес, не пригадувати імен і дат,Населених пунктів, доріг, під'їздів, географічних координат.І хай вона не має мобільного, хай не веде соцмереж -Та замість неї це роблять інші - відтак, і він робить теж.Пам'ять - надто вкарбована, вперта - не згасне хоч би на мить -Коли намагається вижити, коли стріляє, однаково - коли спить.І як ввечері роздягатиме чергову-іншу - неспішно та впевнено -Проти своєї волі згадає погляд кольору березневого неба,Кольору стиглого агрусу, кольору східного присмерку,І гострих ординських вилиць гірко-солоний присмак,І голос - богами створений для шепоту - не для крику,І прохолодні пальці, і солодкі ключиці, і прикриті повіки.Прагне не знати більше ніколи - її потворності і краси -Та пити з її долонь йому ще довго - такі вже буремні часи.І таких як він - не втрачених, але зачерствілих -Легіони - твердих, наче сталь, наче гранітні брили -Їм засинати із нею поряд - в сотнях квартир, номерів, кімнат.Не взявши нічого взамін - усе що є поспіхом віддавати.Вона їх годує тілом своїм, одягає в лаковане дерево,Вкриває м'якою землею, теплим весняним дерном.Співає їм колискових - мовою стріл, вітрил та вітрів -І в тій колисковій є безліч сенсів - та зовсім немає слів.Вона їх вкладає спати - наче камінь вкладають у пращу.Вона не вірна жодному з них - і жодного з них не зраджує.І кожен із тих - залізних - божевільний або закоханий,Знає її напам'ять - як молитву - але чи до Бога?Як нічне намовляння відьми - гадюче, отруйне,Як вірш з випускного, як інструкцію по фарбуванню трун...І кожен із тисяч - не хоче мати із нею справ,Жити у різних країнах. Щонайменше - у різних містах.#мулікпише