КМВА (Київська міська військова адміністрація)

Київська міська військова адміністрація спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять полеглих захисників родом із Києва 22-річний солдат Олексій Долгоборець на псевдо GULLIN прийняв свій останній бій 29 серпня 2023 року на території Серебрянського лісництва поблизу міста Кремінна на Луганщині. Добровільно визвався піти відбивати частково втрачені позиції. У результаті штурму разом зі своїм підрозділом зміг зайняти позиції ворога. Російська армія почала застосовувати артилерію, і одна з мін 120 калібру влучила – загинув увесь особовий склад штурмового підрозділу.Олексій народився і жив у Києві. Навчався у школі №193. У 2017 році, закінчивши 10 клас, поїхав на навчання до Польщі. У 2021-му закінчив фаховий коледж в місті Кіяни Люблінського воєводства та повернувся до України. Захоплювався сноубордингом. Планував у 2022 році вступати до одного з університетів Польщі. Проте повномасштабне російське вторгнення змінило плани хлопця – він пішов захищати Батьківщину від окупантів. Воював у лавах 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ. Обіймав посаду стрільця-помічника гранатометника.«Олексій був сильною людиною – як фізично, так і морально. Казав: «Мамо! Хто, як не я, піду Вас захищати?!». Від початку повномасштабного вторгнення чітко вирішив долучитися до спецпідрозділу «Азов», тож почав наполегливо тренуватися, щоб пройти відбір. Але про своє бажання сім'ї нічого не сказав. Олексій пішов добровольцем. Він продемонстрував всі свої сильні сторони, пройшов низку фізичних та морально-психологічних випробувань, пройшов базовий курс бойової підготовки та довів, що він гідний носити шеврон «Азова», – розповіла його мама Тетяна.Посмертно Олексія Долгоборця нагородили орденом «За мужність» III ступеня.Поховали воїна на Лук’янівському військовому кладовищі столиці.У нього залишилися батьки та брат.Допоможіть вшанувати пам'ять захисників та захисниць родом з Києва – розкажіть про своїх рідних і близьких, заповнивши форму. Підтримайте Меморіал, аби платформа могла продовжувати вшановувати пам’ять полеглих.

За дорученням Президента України Володимира Зеленського запускаємо повноцінну систему перехоплення ворожих дронів, які летять на Київ.Столиця залучає більше коштів для реалізації масштабного проєкту «Чисте небо», який передбачає захист повітряного простору за допомогою вітчизняних дронів-перехоплювачів.На реалізацію ініціативи буде виділено 260 мільйонів гривень. Ці кошти підуть не просто на закупівлю техніки, а на створення ефективної системи реагування:Розгортаємо центр підготовки операторів - це спеціалізована структура, де проходитимуть навчання фахівці з управління дронами-перехоплювачами;Формуємо додаткові мобільні підрозділи, які нестимуть чергування у столиці та на підступах до міста;Працюємо в тісній координації з Генштабом, Повітряними Силами та Силами оборони для досягнення максимальної синергії з системою ППО.За кілька місяців пілотного запуску проєкт «Чисте небо» на Київщині вже довів свою ефективність - перехоплено майже 550 ворожих БпЛА.550 перехоплених шахеди це не просто статистика. Це - збережені життя, інфраструктура, лікарні, школи, енергетика.Окрім цього, працюємо над залученням позабюджетних коштів. Це інвестиція в безпеку кожного киянина. Поки ворог атакує, ми посилюємо захист. Небо над Києвом буде чистим.

Київська міська військова адміністрація спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять полеглих захисників родом із Києва Військовослужбовець Максим Петренко, позивний Доцент, загинув 1 червня 2022 року в селі Студенок Харківської області. Разом із побратимами виконували бойове завдання і потрапили в оточення. Під час бою Максим загинув, прикриваючи товаришів. Захиснику назавжди 39 років. Максим Петренко народився і мешкав у Києві. У 2008 році закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за спеціальністю «Комп’ютерний еколого-економічний моніторинг». Під час навчання працював лаборантом кафедри комп'ютерної інженерії. Після закінчення університету працював викладачем в Інституті комп’ютерних технологій. Навчався в Кореї, приймав участь і став фіналістом Міжнародних змагань автономних роботизованих платформ Roborace. Пізніше готував до цих змагань і студентів. Був активним учасником Революції Гідності, входив до складу Самооборони Майдану. У перші дні війни пішов на фронт добровольцем. Став  бійцем батальйону оперативного призначення резервістів НГУ. Прослужив два роки. Брав участь у бойових діях у районі Дебальцевого, бився за Слов'янськ. Під час ротацій продовжував викладати. Також Максим був автором літературної збірки «Голос війни: історії ветеранів», книги «Спокійної ночі» та інших. Крім програмування та ІТ-сфери мав різносторонні зацікавлення. Збудував будинок. Під час будівництва вів блог, мав багато підписників. Був марафонцем. Перші 42 км пробіг у 2012 році. Займався ювелірною обробкою та виготовленням прикрас з натурального каменю. Був активним учасником книжкових Ветеранських наметів і Всеукраїнського форуму військових письменників. Разом з однодумцями досліджував і популяризував нову українську воєнну прозу та комбатантську літературу.На момент повномасштабної війни очолював кафедру комп'ютерної інженерії Інституту комп’ютерних технологій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». 24 лютого 2022 року добровільно пішов до військової частини. Спочатку захищав Київ, а наприкінці квітня 2022 року виконував службові обов'язки на Донбасі. Максим був старшим стрільцем і аеророзвідником батальйону особливого призначення НГУ імені Кульчицького. «Максим – неймовірна людина. Він жив, наповнюючи своє життя змістом. Постійно розвивався, намагався зробити щось, що корисне і потрібне людям. Був справжнім, справедливим, чесним, відповідальним. Був патріотом, хоча не належав до жодних патріотичних чи мілітарних організацій. Строгий викладач, але студенти його любили. На його заняттях можна було експериментувати, придумувати, втілювати нові ідеї. Повернувшись з АТО, переймався питаннями меморіалізації, дуже вболівав за збереження пам'яті про полеглих побратимів. Любов до України та громадянський обов'язок були для нього не порожніми словами…», – розповіла подруга Іванна Щербина. Максим був нагороджений відзнакою «За доблесну службу» та іншими. Поховали захисника на Алея Героїв у Києві.У Максима залишилися мама, брат, подруга, колеги, студенти, друзі.Допоможіть вшанувати пам'ять захисників та захисниць родом з Києва – розкажіть про своїх рідних і близьких, заповнивши форму. Підтримайте Меморіал, аби платформа могла продовжувати вшановувати пам’ять полеглих.

Майже всю ніч в Україні лунала тривога – у нашому небі було 477 дронів, більшість із яких російсько-іранські «шахеди», та 60 ракет різних типів. Били «рускіє» по всьому, що забезпечує життя. Є влучання й по житловому будинку в Смілі, поранена дитина. Екстрені служби працюють усюди, де необхідно. На жаль, відбиваючи атаку, загинув наш пілот F-16 Максим Устименко. Сьогодні він знищив сім повітряних цілей. Мої співчуття родині та побратимам. Доручив з’ясовувати всі обставини загибелі. Українська авіація героїчно боронить небо. Дякую кожному, хто захищає Україну. Москва не зупиниться, поки має змогу завдавати масованих ударів. Лише за цей тиждень було понад 114 ракет, більш ніж 1270 дронів і майже 1100 КАБів. Путін давно вирішив, що буде воювати далі попри заклики світу до миру. Потрібно завершити війну, потрібний тиск на агресора, потрібний захист. Від балістики, ракет і дронів, від терору. Україні потрібно посилювати ППО. Те, що найкраще захищає життя. Це американські системи, які ми готові купити. Розраховуємо на лідерство, політичну волю та підтримку Сполучених Штатів, Європи та всіх наших партнерів. Дякую всім, хто допомагає.

Київська міська військова адміністрація спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять полеглих захисників родом із Києва Солдат Борис Грубрін, позивний Калмик, загинув 10 липня 2022 року у бою з окупантами поблизу села Дементіївка на Харківщині. Воїну було 55 років. Борис родом з Києва. Закінчив Київський державний інститут фізичної культури. Разом із дружиною упродовж 11 років мав свій бізнес із надання  послуг таксі. Потім займалися страхуванням. Чоловік був регіональним менеджером страхового брокера. У вільний час займався садівництвом, любив рибалити. Був активним учасником Революції Гідності. З початку повномасштабної війни Борис волонтерив – вивозив людей з Бучі, Гостомеля, Ірпеня. А згодом приєднався до столичної 241-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ (в/ч А4081). Влітку їх підрозділ відправили на Харківщину. «У нього двоє синів, обидва – інваліди з дитинства. Борис в свої 55 років мав би бути поруч із синами, але поклик серця – захищати свою Батьківщину – виявився сильнішим за сімейні обставини. Він сказав: «Якщо мої діти не можуть захищати нашу країну, то це повинен робити я, їхній батько». Десь на початку червня Боря – кремезний, не по-людськи, сильний, сказав: «Все, друже, можеш розслабитись, у тебе тепер на все життя є особистий тілоохоронець». А за місяць він загинув у бою. Глибока добра людина. Він усе своє життя був бійцем і невтомним борцем за справедливість. Любив свій сад, в якому вирощував чудові смачнющі персики. А ще більше – свою родину. Дуже, дуже боляче... Для нас Борис назавжди залишиться Героєм. Героєм, що віддав своє життя заради майбутнього, заради Перемоги України та незалежності нашої країни. Слава Героям!» – розповів побратим Олександр, позивний Вадімич.Він був дуже сміливим і справедливим. Любив свою сім'ю, був прекрасним батьком. Ще у нас є собака Кнопа –  це його любов, він сам так казав, тому що вона з ним була завжди поруч. Коли чоловік прощався, відправляючись на передову, за неї більше всього переживав, як вона за ним сумуватиме…» – поділилася дружина Алла.Через тривалі бої в тому районі Харківщини вивезти тіло Калмика вдалося лише за два місяці – у вересні. Поховали захисника на Лісовому цвинтарі у рідному Києві. Вдома на Бориса чекали дружина і двоє синів.Допоможіть вшанувати пам'ять захисників та захисниць родом з Києва – розкажіть про своїх рідних і близьких, заповнивши форму. Підтримайте Меморіал, аби платформа могла продовжувати вшановувати пам’ять полеглих.

Київська міська військова адміністрація спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять полеглих захисників родом із Києва Старший солдат Денис Суббота, позивний Електро, загинув 30 грудня 2022 року біля села Терни на Донеччині внаслідок мінометного обстрілу позицій. Захиснику було 32 роки.Денис народився в столиці. Навчався в Київській загальноосвітній школі №300. Потім працював різноробочим. Після строкової служби підписав контракт на 3 роки. У 2016-2017 роках брав участь в АТО. У мирному житті працював електриком-монтером в різних установах. Хотів вступити на заочну форму навчання, щоб отримати вищу освіту, але не встиг. Дуже любив походи в гори та відпочинок на природі.Під час повномасштабної війни чоловік приєднався до складу Збройних Сил України, щоб захищати свою країну від окупантів. Служив у 44-ій окремій механізованій бригаді. Обіймав посаду старшого стрільця.«Зростав Денис в багатодітній сім’ї. Мати сама виховувала 4 дітей. Денис був наймолодшим в сім’ї. З дитинства він був дуже працьовитим. Ще будучи школярем, брав додому різну дрібну роботу: складати ручки, клеїти конверти. Був добродушною людиною, хорошим братом, другом. Завжди приходив на допомогу, коли хтось потребував її. Хотів створити сімʼю, мати діток, але повномасштабне вторгнення перекреслило всі плани», – розповіла його рідна сестра.Поховали воїна на Алеї Героїв Лісового кладовища Києва.У Дениса залишилися брат, дві сестри, три племінники і племінниця.Допоможіть вшанувати пам'ять захисників та захисниць родом з Києва – розкажіть про своїх рідних і близьких, заповнивши форму. Підтримайте Меморіал, аби платформа могла продовжувати вшановувати пам’ять полеглих.

Київська міська військова адміністрація спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять полеглих захисників родом із Києва 35-річна Госпітальєрка Олександра Мулькевич на псевдо Майк загинула 14 серпня 2024 року під час виконання бойових завдань на Харківщині. Вона потрапила під удар ворожого дрона. Це був останній день ротації. Олександра народилась і виросла в Києві. Навчалася на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Носила худі з нашивкою УПА і говорила лише українською. З дитинства любила техніку й красу, захоплювався фотографуванням. Захоплення переросло у бізнес – її проєкт Lighthouse став одним із перших в Україні, що друкує кастомні зображення на футболках. Вона обожнювала тварин, смачну їжу, волонтерила, була доноркою крові й амбасадоркою фонду «Старенькі», що опікується літніми людьми.Щоб піти в «Госпітальєри», готувалася майже рік – ходила на вишколи, тренувалась. Про своє рішення повідомила рідним і друзям не відразу – але воно мало кого здивувало. Поступово Олександра стала командиркою екіпажу.  «Майк була неймовірною людиною, водійкою, бойовою медикинею, командиркою екіпажу і просто свідомою громадянкою нашої країни. Завжди мотивувала, сама теж прагнула навчатись, підвищувати навички, саморозвиватись. Завжди піклувалась про свій екіпаж, і не тільки. Мене, коли я їхала в червні вперше старшою на медевак, та і наш екіпаж увесь підтримувала на всіх етапах – від зборів на базі, підготовки машини до простого «як ви?» та напоїти чаєм на стабі після важкого еваку. Не цуралась і неабияк як підтримувала новеньких в баті. Була взірцем в роботі та поза її межами. Легка на підйом, ще й усіх теж підіймала», – поділилася посестра Олександри. Попрощалися з Олександрою на Байковому цвинтарі Києві.У неї залишились чоловік, рідні, друзі, побратими і посестри.Допоможіть вшанувати пам'ять захисників та захисниць родом з Києва – розкажіть про своїх рідних і близьких, заповнивши форму. Підтримайте Меморіал, аби платформа могла продовжувати вшановувати пам’ять полеглих.

Київська міська військова адміністрація спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять полеглих захисників родом із Києва Старший солдат Михайло Навроцький, позивний Миша, загинув під час виконання бойового завдання 3 квітня 2022 року в Маріуполі на Донеччині. Захиснику був 31 рік. Михайло народився в Києві. Навчався в школі №119. Потім у професійно-технічному ліцеї вивчився на майстра холодильних установок. Працював на СТО менеджером. У 2014 році вступив добровольцем до полку «Азов». Служив старшим водієм кулеметного відділення взводу вогневої підтримки роти оперативного призначення. Брав участь в боях за Широкине, Мар’їнку, Красногорівку, Світлодарську дугу, Водяне, Павлопілля, Гранітне. З початку повномасштабного вторгнення воював у Маріуполі.  «Брат був добрим, веселим, душею компанії. З ним було дуже легко. Тому до нього тягнулися друзі. Міша завжди йшов усім назустріч, якщо хтось звертався за допомогою. Це кожен скаже, хто його знав. Навіть тоді, коли приїжджав з роботи дуже втомлений. Бувало, хтось попросить, щоб він кудись відвіз і Міша не відмовляв. Захоплювався машинами. За своєю гарно доглядав, тюнінгував. Перед повномасштабним вторгненням думав про особисте життя. Мав кохану дівчину. Планував одружитися, мати дітей. Для мене був першою людиною, з ким мені хотілося поділитися радістю, чи, навпаки, пожалітися. Обожнював мого сина, свого племінника. Багато приділяв йому уваги. І він дуже любив Мішу», – розповіла старша сестра Ольга Миколаєнко.  Михайло був нагороджений медаллю «Захисник Маріуполя», відзнакою Президента України «За участь в АТО», відзнакою полку «Азов» «Широкинська операція» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).«Він завжди допомагав батькам. 2014 року сказав, що йде в армію. Насправді пішов добровольцем в «Азов». Зізнався нам через 9 місяців, коли приїхав на ротацію. Завжди був на позитиві. Коли почалося повномасштабне вторгнення, бронемобілем перевозив зброю і поранених. Востаннє Міша говорив мені, що дуже втомився, що у них немає чого їсти і закінчується вода. А потім 10 днів з ним не було зв’язку. Про його загибель нам повідомила патронатна служба 7 квітня 2022-го, на Благовіщення. За три роки до цього ми поховали тата. Побратими брата розповіли, як він загинув. Того дня його хлопці потрапили в засідку на лівому березі, командир сказав, що «там пекло». Міша наполіг, що поїде по них. Коли повертався з хлопцями, назустріч їхав російський танк. Міша не встиг повернути праворуч і в бронемобіль було пряме влучання. Міша і ще декілька воїнів загинули», – сказала сестра.Майже рік родина чекала результату ДНК. Поховали Михайла у селі Вишеньки Бориспільського району на Київщині. У воїна залишилася мама, старша сестра, 13-річний племінник і брат по батьковій лінії. Допоможіть вшанувати пам'ять захисників та захисниць родом з Києва – розкажіть про своїх рідних і близьких, заповнивши форму. Підтримайте Меморіал, аби платформа могла продовжувати вшановувати пам’ять полеглих.

Київська міська військова адміністрація спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять полеглих захисників родом із Києва «Азовець» Максим Бордусь, позивний Кинджал, загинув 11 червня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі села Мала Токмачка Запорізької області. Воїну назавжди 23 роки.Максим народився і жив у Києві. Закінчив Київський професійний коледж «Лівобережний», здобув спеціальність повара. Працював у приватній охоронній компанії. Мав великі досягнення у спорті. Займався боксом, кікбоксингом, футболом, бойовими мистецтвами. Був учасником клубу «Атаман». Був чемпіоном України з кікбоксингу WAKO. Захоплювався мотоциклами. Був ультрас ФК «Динамо» (Київ), представляв колектив «North Company».У перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, Максим добровільно мобілізувався. Спочатку у складі 112-ої окремої бригади територіальної оборони захищав та звільняв від окупантів Київ та область. Згодом вирушив на Донеччину, де обороняв Лиманський напрямок. Хлопець завжди прагнув поповнити ряди штурмових підрозділів, тому в березні 2023 року перевівся до ОЗСП «Азов», що у лавах НГУ.«Мій Всесвіт, який вкрала у мене клята війна. Слава Героям. Смерть ворогам», – написала мама загиблого Людмила Бордусь.«Хочу вшанувати пам'ять Людини, друга дитинства та брата. Він був та залишається в наших серцях найкращим сином, другом, братом і коханим. Завжди зустрічав усіх посмішкою, добрий до будь-кого, щирий та сильний – і тілом, і духом. Завжди був радий дати пораду та підтримати», – розповів близький друг Нікіта Потернак..«Нехай душа загиблого Максима знайде вічний спокій... Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях! Вічна пам'ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас! Завжди на щиті. Любимо тебе, Макс! Ще побачимось з тобою…» – написала найкраща подруга і кума Крістіна Матвійчук.«Я – мама одного з його друзів дитинства. Максим був справедливою та чесною людиною. Ніколи не проходив осторонь, коли люди потребували допомоги. Був справжнім лідером!» – додала Тетяна Мельник.Поховали воїна на Алеї Слави Лісового цвинтаря у рідному Києві. У Максима залишилися мама, бабуся, рідні, друзі та побратими. Допоможіть вшанувати пам'ять захисників та захисниць родом з Києва – розкажіть про своїх рідних і близьких, заповнивши форму. Підтримайте Меморіал, аби платформа могла продовжувати вшановувати пам’ять полеглих.

Київська міська військова адміністрація спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять полеглих захисників родом із Києва Солдат Костянтин Коробов загинув внаслідок ворожого обстрілу 30 травня 2024 року поблизу села Пречистівка Донецької області. Захисникові назавжди 39 років.Костянтин народився у Києві, згодом родина переїхала у Бровари. Після закінчення ліцею пішов навчатись на кухаря. Працював у ТОВ «Київгума» – робив грілки, потім влаштувався різноробочим на взуттєву фабрику. Захоплювався полюванням. Любив стріляти, з друзями відвідував тир. Наприкінці 2019 року почав працювати на «Новій пошті». «Ми з ним там і познайомилися. Костя був високий, спритний, умів усе вирішити, з усіма домовлявся. Умів до себе привернути людей. Був добрий, позитивний, справедливий, завжди поспішав на допомогу. На роботі й за себе зробить, і мені біжить допомагати. Він швидко захопив моє серце. Життя було тихим і спокійним: робота-дім, дім-робота. Чоловік багато гуляв зі старшою донькою, це моя донечка від першого шлюбу, по зоопарках та парках їздив з нею. Костя так її полюбив, що оформив батьківство офіційно. Найяскравіший спогад, як ми з ним удвох їздили на екскурсію від профспілки, це для нас була романтика. А так я готую їсти, а він прибирає, отаке у нас було життя. А потім народилася меншенька, клопотів і турбот додалося. Чоловік був золотим батьком: помиє, памперс поміняє, нагодує. Він доньок не розділяв на «моя-твоя», вони обидві були його принцесами. Костянтин хотів на  «Новій пошті» стати менеджером, мав перспективи на це. А найбільшою мрією було  придбати власне житло. Пішов служити без відмовок, сказав: «Я хочу вас захищати, я маю це зробити!» – розповідає дружина Юлія. З початком повномасштабної війни Костянтин разом з тестем пішли до  військкомату. Далі чоловіків розкидало: батька взяли на службу відразу, а Костянтин повернувся на роботу й отримав повістку лише через рік. Боронив країну гранатометником у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Проходив військове навчання у Польщу, після повернення воював  на Донецькому напрямку. Мав статуси учасника бойових дій і ветерана війни. Поховали захисника на Алеї Слави міста Бровари Київської області.У Костянтина залишились дружина, доньки, рідні.  Допоможіть вшанувати пам'ять захисників та захисниць родом з Києва – розкажіть про своїх рідних і близьких, заповнивши форму. Підтримайте Меморіал, аби платформа могла продовжувати вшановувати пам’ять полеглих.