Якось у книзі Адама Гранта «Подумайте ще раз. Сила знання про незнання» я зустрів цікавий термін — впевнена скромність.

Іноді люди розуміють скромність як брак впевненості, але це не так. Здається, варто було б сприймати її як «заземлення», усвідомлення того, що ми маємо недоліки ти можемо помилятися.

Впевненість — це мірило віри в себе. І це не те ж саме, що переконаність у своїх діях. Можна не сумніватися в своїй здатності дійти до мети в майбутньому, а в теперішньому скромно міркувати, чи є у вас відповідні для цього інструменти. Це і є золота середина впевненості.

Зарозумілість засліплює, коли людина абсолютно впевнена у своїх силах і стратегіях. И навпаки, відсутність впевненості в них сковує. Навіть якщо є гарний план, можна впасти до самоприниження, піддаючи сумніву власну здатність його втілити. Тож, треба прагнути впевненої скромності: вірити у свої здібності та розуміти, що можна помилятися у конкретних кроках на шляху до мети. Це дає достатньо сумнівів для переоцінки наявних знань та навичок, а також впевненості та далекоглядності для придбання нових.

Гарна новина — впевненій скромності можна навчитися.