Як зародилось козацтво.Козаки — то не вигадка з підручника, а живі люди, чия історія пахне димом битв, гартована вогнем степу і дзвенить шаблями в степових буревіях. І хоч перша письмова згадка про них припадає ще на кінець X століття, а в 1308 році їх помітили в Криму — в місті Сугдеї, відомому тепер як Судак, — тоді козаки більше скидалися на розбійників, ніж на лицарів. Але за кілька століть усе змінилося — замість "розбійника" слово "козак" почало означати "вільна людина", "озброєний вершник", "сторож степу".До XV століття слово «козак» уже перекочувало в міжнародну переписку: у 1492 році кримський хан Менглі-Ґірей скаржився литовському князеві Олександру, що його купців на Нижньому Дніпрі пограбували якісь «козаки». І, що цікаво, князь не лише визнав цю скаргу, а й пообіцяв "розібратися". Отже, вже тоді козаччина ставала явищем не локальним, а масштабним. Саме з цього часу козацтво почало формуватись як окремий суспільний стан. Якщо раніше це було радше ремесло — з шаблею по степу блукати — то згодом стало способом життя, із кодексом честі, присягою, своїм устрієм і навіть зовнішньою політикою.Польські й литовські урядники швидко зрозуміли, що краще з козаками не воювати, а подружитися. Їхні шаблі, звісно, могли накоїти лиха, але ще краще вони працювали на службі: оборона південного кордону від татар, походи на степ і Чорне море, охорона важливих переправ. Так козаки стали васалами магнатів і старост, які платили їм не грішми, а правом грабувати татар і носити шаблю без дозволу. У ті часи козаки були не військом, а гібридом вільного товариства й професійної охорони.Першими, кого можна умовно вважати гетьманами, були не прості козаки, а магнати на службі корони: київський воєвода Семен Полозович, черкаський і канівський староста Остафій Дашкевич, староста Прецлав Лянцкоронський. І не просто сиділи вони у своїх маєтках — ні, з шаблею в руках били татар під Дніпром, штурмували Очаків і навіть разом із татарами ходили на Москву. А сам Дашкевич, кажуть, мав такий вигляд, що його й татари своїм вважали — знав їхню мову, звичаї, і так уміло ходив у їхній тил, що його в своїй формі не завжди пізнавали.А от справжні лицарі степу — такі як Бернард Претвич, німець із Сілезії, барський староста — навели на татар справжній жах. Казали: «Поки жив Претвич — татарські дороги до України заросли бур’янами». У бою він бував понад 70 разів і жодного разу не програв. Але гетьманом себе не називав — політика, бачте, не дозволяла.Та справжнє козацьке воїнство, організоване, реєстрове, почалося з князя Дмитра Вишневецького — Байди. Його образ — то справжній архетип козака: князь, воїн, дипломат, герой дум. І саме за його прикладом, пізніше, польські королі почали на регулярній основі наймати козаків на службу. Зокрема, Стефан Баторій у 1578 році підписав угоду, за якою 500 козаків офіційно стали військом Речі Посполитої. Їм дали реєстр, столицю в Трахтемирові, регалії — корогви, бунчуки, труби — і навіть шпиталь. Єдина умова — не штурмувати Очаків і не злити хана.Так з родів ремісничих і пригодницьких козаків народжувалося Військо Запорозьке — справжня військова потуга, що згодом буде диктувати умови не лише сусідам, а й самим королям.Нетолерантний Українець 👌🏻