14 квітня 1768 року почалося одне з наймасштабніших повстань XVIII століття на українських землях — Коліївщина. Його ініціатором був запорожець Максим Залізняк, який зібрав перші загони в Мотронинському монастирі поблизу Чигирина. Головною рушійною силою виступили селяни, міщани, козаки, які піднялися проти польської шляхти, католицького духовенства та єврейських орендарів. Головними причинами стали національні, релігійні й соціальні утиски, що посилювалися після зрівняння в правах католиків і некатоликів у Речі Посполитій, а також свавілля магнатів на Правобережжі. З початку повстання до Залізняка приєдналося багато місцевих ватажків, зокрема уманський сотник Іван Гонта, а також Бурка, Шило і Журба. Їхні імена фігурують у різних документах того часу, включно з листами польських коронних урядників і російських дипломатів.Особливістю Коліївщини було те, що до неї масово приєднувалися не лише мешканці Правобережжя, але й добровольці із Запорозької Січі, Слобожанщини й Лівобережної України. За кілька тижнів повстання охопило значну частину Волині й Поділля. Повстанці діяли злагоджено, розбивали окремі шляхетські гарнізони, спалювали маєтки, ліквідовували суди, магістрати й символи польської адміністрації. Їхньою метою було повне вигнання шляхти та встановлення справедливого порядку, в якому українці знову стали б повноправними господарями на своїй землі.Найбільш гучним епізодом стало взяття Умані в червні 1768 року. Місто, що було добре укріплене, перейшло на бік повстанців після того, як Іван Гонта, який до того служив у польському гарнізоні, приєднався до Залізняка. Після захоплення міста розпочалася різанина, що торкнулася не лише польської шляхти та католицького духовенства, а й місцевих євреїв, які часто виступали орендарями та виконавцями магнатської влади. Ці події згодом отримали назву "Уманської різанини" й стали однією з найкривавіших сторінок повстання.Реакція влади була швидкою. Річ Посполита офіційно звернулася до російської імператриці Катерини II з проханням втрутитися, адже на Правобережжі формально діяли домовленості між обома державами щодо недопущення анархії. Російське військо під командуванням генерала Кречетникова рушило на Уманщину. 26 червня табір повстанців був оточений. Частину повстанців знищили, а лідерів — зокрема Залізняка та Гонту — заарештували. Залізняка було відправлено до Сибіру, де він, за різними даними, або помер у тюрмі, або був убитий. Гонту, як громадянина Речі Посполитої, видали полякам. Його катували протягом кількох днів, після чого стратили, попередньо вирізавши на його спині хрести — як покарання за "зраду католицького короля".Повстання було придушене, але воно залишило по собі глибокий слід. Збереглися звіти не тільки в польських архівах, а й у російських канцеляріях, де Коліївщину трактували не лише як бунт, а як знак глибокої нестабільності в Речі Посполитій. Багато сучасних істориків вважають, що повстання не було спонтанним — є згадки про листівки й універсали Залізняка, в яких ішлося про «царську грамоту», що нібито дозволяє виступити проти шляхти. Цей елемент активно обговорюється в польських та українських дослідженнях XVIII століття, зокрема у працях Міхала Бобжинського та Наталі Яковенко.Коліївщина хоч і не мала чітко сформованої політичної програми, але за розмахом і суспільним впливом її часто порівнюють із Хмельниччиною. Повстання вкотре засвідчило, що соціальні й національні протиріччя на українських землях під владою Речі Посполитої мали вибуховий потенціал, який жодна каральна експедиція остаточно придушити не могла.Нетолерантний Українець 👌🏻