Гонконг: глобальний артхаб під тиском — комерція процвітає, свобода слова утискається. Чому мистецтво стало «м’яким спротивом» і з якими наслідками це пов’язано пояснює Ерік Отто Вір, член Комітету з цензури та свободи слова Міжнародної асоціації арткритиків.Гонконг залишається важливим центром світового мистецтва — ярмарки, аукціони, музей M+. Після протестів 2019–2020 рр. та ухвалення у 2024 р. закону про нацбезпеку мистецька діяльність підпадає під широку інтерпретацію «підбурювання» й «підриву», що призводить до арештів, вилучень робіт і мовчазної чистки бібліотек, музеїв і публічного простору.Багато митців самоцензуруються або виїжджають. Галереї й аукціони відмовляються від ризикових тем, а митці тепер частіше йдуть у бік «безпечних» ідей. Самоцензура працює через соціальні та професійні мережі: попередження від сім’ї, колег, дилерів; відмова спонсорів; «безпечні» кадрові рішення в академії та культурних інституціях. Крім того, цензура виходить за кордон: діаспорних митців цькують онлайн, а посольства втручаються у виставки (наприклад, у Бангкоку в серпні 2025).Місцеві методи тиску часто нагадують практики материкового Китаю — широкі критерії, залякування через інші державні служби та заохочення тих, хто «говорить правильну історію». Культурна сфера живе в режимі «м’якого спротиву» і суворих наслідків: відкритість ринку зберігається, але творча свобода утискається, а майбутнє інституцій та інтелектуального простору Гонконгу залишається невизначеним.