Після Сі: питання наступництва, яке кидає тінь на майбутнє КитаюВже понад десятиліття політичний курс Китаю визначає одна людина — Сі Цзіньпін. З моменту приходу до влади у 2012 році він консолідував владу в руках особисто, провів масштабну чистку, придушив громадянське суспільство, реформував армію і зробив державу ключовим економічним гравцем. На міжнародній арені Сі посилив конфронтаційний підхід, наростив військову активність біля Тайваню, зблизився з Росією та зміцнив позиції Китаю в Південнокитайському морі.Однак режим особистої влади має і вразливості. Китай наближається до фази, коли все частіше лунатиме запитання: що буде після Сі? Питання наступництва — традиційно одна з найнебезпечніших фаз в авторитарних системах, і Китай не є винятком. Хоча Сі, якому нині 72 роки, цілком може залишатися при владі ще одне десятиліття, дискусії про наступника вже почали впливати на політичні процеси.📍Небезпеки та приклади з минулогоУ китайській історії лише один лідер — Ху Цзіньтао — добровільно і повністю передав владу наступнику. Інші — Мао, Ден, Цзян — зберігали вплив після формального відходу, а іноді прямо втручалися в процес передачі влади. Такий спадок означає, що Сі, ймовірно, спробує повторити цю модель: обрати наступника, який збереже його курс, але не стане надто самостійним. Це створює дилему: надто сильний наступник — загроза самому Сі; надто слабкий — загроза стабільності режиму.Історія Мао з обранням слабкого Хуа Гофена як спадкоємця показала: навіть «заповіт» не рятує без армійської підтримки. Роль Народно-визвольної армії (НВАК) залишається критичною, хоч і непублічною. Вона не захоплює владу напряму, як у Латинській Америці чи Пакистані, але виступає як "корольмейкер", особливо у фазах зміни влади. Саме на її підтримку Сі спиратиметься, коли визначатиме наступника.Війна як інструмент внутрішньої політики?Ризики нестабільності в період передачі влади не обмежуються внутрішньою боротьбою. Вони можуть поширитись назовні — зокрема на Тайвань. Сі поставив збройним силам завдання бути готовими до кампанії проти острова до 2027 року. Якщо він сприйматиме наближення політичного завершення кар’єри як виклик до власної спадщини, його рішучість щодо Тайваню може зростати.Але ризик великого провалу теж реальний. Невдалий напад — це шлях до міжнародної ізоляції, санкцій і внутрішньої нестабільності. У такій ситуації НВАК знову відіграватиме ключову роль, і будь-яке ослаблення її лояльності чи спотворення розвідданих може призвести до катастрофічних рішень. Приклад — невдала війна з В’єтнамом 1979 року, ініційована Деном для зміцнення позицій у внутрішньому протистоянні.Станом на зараз немає очевидного спадкоємця. Жоден із чинних членів Постійного комітету Політбюро не відповідає профілю молодого, досвідченого адміністратора з підтримкою армії. Навіть найперспективніший кандидат — Чень Цзінін, партійний лідер Шанхаю — ще не входить до найвищого керівного органу. Це означає, що якщо Сі готуватиме передачу влади до 2032 року, йому доведеться або змиритися з призначенням літнього наступника, або обрати «темну конячку», оминути ціле покоління політиків — і, можливо, викликати внутрішню кризу.📍Чого чекати Заходу?Спокуса використати період наступництва для тиску на Китай буде високою, але це може мати зворотній ефект. Будь-яке втручання ззовні буде розцінене як загроза суверенітету й лише зміцнить внутрішню мобілізацію проти “ворогів”.Натомість Захід має уважно стежити за динамікою, готуючись до потенційної корекції курсу. Адже в китайській історії саме наступництво часто ставало точкою перелому: після смерті Мао — прихід Дена, після Тяньаньмень — реформи Цзян Цземіня. Можливо, наступник Сі — хто б ним не був — усвідомить: щоб уникнути долі СРСР, партія повинна змінюватися.