Він відрізав побратиму руку ножем, харчувався сирими фазанами і вийшов з оточення, яке мало його вбити.

Коли 37-річний Віктор Свистун з позивним "Бумер" зрозумів, що опинився в оточенні, він прийняв рішення, від якого холоне кров:

"Якщо все йде до того, що мене вб'ють - ціна мого життя для ворога має бути дуже високою".

П'ять місяців в облозі на Запоріжжі. Бої на відстані 5-7 метрів. Сон по 2-3 години на добу. Їжа, яку розтягували на дні. І сирі фазани, обсмажені на окопних свічках, бо вогню не вистачало.

Але найстрашніше сталося з побратимом. Штурмовик Кочерга отримав поранення руки, яка вже почала гнити.

Зняти турнікет було неможливо. І Бумер зробив те, на що здатен не кожен: ампутував руку ножем по ліктьовий суглоб.

"Він не мав можливості зняти турнікет. Рука була вже в такому стані, що довелось відрізати її по ліктьовому суглобу", - згадує офіцер 108-ої бригади тероборони.

Ворог не раз пропонував здатися. Скидали записки: "Ви в оточенні, складайте зброю, йдіть додому".

Бумер відповідав по-своєму - ставив засічки на прикладі автомата за кожного знищеного росіянина. Коли їх стало за сотню, перестав рахувати.

"Полон для мене - взагалі не варіант", - каже він. І додає: "Я чув по їхній трофейній рації мої дані та наказ знищити будь-якою ціною".

У нього самого - осколкові поранення, численні контузії та куля в стегні, про яку він дізнався лише після виходу.

Думав, фурункул. Виявилося - свинець. "Уламки витягували самостійно. Мультитулом, ножем. Навіть знеболювального не треба було - адреналін після бою настільки все випалює, що біль майже не відчувається".

А ще була ікона Божої Матері, знайдена цілою в повністю спаленій хаті. Вона всі ці місяці була з ним. "Розуміння, що є якісь вищі сили, які нам допомагають".

Коли настав час виходити, група йшла 60 кілометрів шість днів. Переодягнені у форму ворога, видаючи себе за російську ДРГ. Без жодного контакту.

"Коли намагаюсь вночі поспати, у мене таке враження, що ось прокинусь - і в реальності я досі там. Мабуть, я до кінця ще не вірю, що знаходжусь фактично вже вдома".

Але вже знає: якщо не окопи - передаватиме досвід далі. "Я ніколи не шкодував, що пішов у піхоту. Якщо не я - то на моєму місці був би інший, чийсь син, чийсь коханий. Цю роботу комусь треба виконувати".

Слава Герою. Він пройшов пекло і повернувся. І поки є такі, як Бумер, у нас є шанс. Дякуємо тобі, лейтенанте.