Сьогодні у галереї ZAG вдруге побачив на власні очі "Катерину" Тараса Шевченка. Тому дозволю собі нагадати, що писав про цю знакову картину."Моя Катерина"Ще в школі завжди нервувало, коли "пояснювали" чи питали: "А що хотів сказати автор цим рядком"?Та, що хотів, те й сказав. А як ти це прочитаєш, то, звиняй, клопоти твоїх інтелекту та фантазії. З картинами трохи інакше. Їх можна читати, шукаючи у них знаки і символи. Шкодую, що не маю відповідних знань, аби трактувати кольори в Караваджо, алюзії Босха, чи значення різних квіток у натюрмортах голландців. Але "прочитав" для себе Шевченкову "Катерину". Трішки не просто як ілюстрацію до поеми.Перше, що вразило - світло! Осяяна грішниця! Справді ж, халепа, м’яко кажучи, в яку втрафила дівчина, логічно передбачає сумні тони, які б відповідали очевидному настрою героїні та ситуації. Але ж ні - Шевченко зображає її у якомусь неймовірному світлі. Як писали своїх Мадонн Рафаель і Леонардо. Чому?Не хочу бути мільйонним коментатором, котрий рівнятиме долю Катерини з долею України. Просто, дивлячись на полотно, мені це стало зрозуміліше. Поема - сумна. Не одне покоління українок над нею плакало. І це не пафосне твердження, бо колись бачив, як плакала моя бабуся, привчаючи малого Ромчика до "Кобзаря". Певно, не конче було знайомити дитину з Шевченком через "Катерину", але я розумію і за зле не маю. "Якби ви знали, паничі..." і "Садок вишневий..." будуть вже у школі...Так от. Поема - сумна. А картина, як на мене, оптимістична. Насправді нічого парадоксального тут не бачу. Просто якось дивився на неї і у голові крутилося оце містично-релігійне ставлення Тараса до України.Згадайте моторошний "Великий льох" і трьох дівчат, покараних чи то Богом, чи то дияволом. Перша согрішила, бо на вдачу перейшла з повними відрами дорогу Хмельницькому, коли той їхав у Переяслав. Друга - коли напоїла коня Петру І, що вертався з-під Полтави. Третя - скоїла страшний гріх, несвідомо посміхнувшись московській імператриці.Так, Шевченкова Катерина-Україна согрішила. Лягла під москаля. Але в Шевченка нема безнадії. Дивимося на персонажів. Москаль утікає, але оглядається. Щось він та й залишає, що б не хотів залишити. Але як це зробити, коли тебе проганяють навіть дрібні пси?Але мене на картині найбільше зацікавив чоловік, який сидить у правому кутку. Це точно не сумирний батько збезчещеної доньки. Але й не Ангел помсти. У його руці - ложка. Візьми, прогодуєш себе, дівчино. В іншій - ніж, яким він її витесав. Без ножа не буде ложки. Отой дядько мені видався такою собі Шевченковою інтерпретацією Христа, що прощає блудниці й каже: "Іди і більше не гріши". Але, понад те, відкрито пропонує їй у дорогу ложку і, певно, сподівається, що вона прихопить і ніж.Катерина ще нерішуча. Але світло, яке її осяює, - це світло надії. Надії, що вона зробить правильний вибір. Бо для Шевченка Україна - хоч і грішна, але свята А грішниця, яка покаялася, як відомо, миліша Богу.І підтвердженням своїх домислів мені завжди було тло картини. Вітряк на високій могилі і небо. Хіба не символ, що перемеляться гріхи спокус і слабодухості, а з могили постануть гетьмани? А наразі, зверніть увагу, вітрячок відганяє хмари, очищаючи небо над Катериною! Аби не подумали, що вважаю себе мудрішим за автора, процитую його листа 1843 року до Г. С. Тарновського: «…Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже і сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тіль не плаче…, а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там тільки степ мріє. Отака моя картина».Може, я трохи перебрав з алюзіями, але ж... СТЕП МРІЄ! То, може, і не дуже перебрав.p.s. Якщо ви ще раптом не відвідали виставку Шевченка у галереї ZAG, то ще маєте більше місяця часу. Але радив би поспішати, аби мати час відвідати її вдруге. А вам це захочеться, повірте.Роман Онишкевич.