Він - єдиний, хто зумів вийти із "Азовсталі" й не потрапитив полон до московитів.Олександр Іванцов,позивний Схід."Я родом із Луганщини, та завжди брав участь у проукраїнських заходах і сутичках із проросійськими силами. У 2015-му приєднався до "Азову"після загибелі на фронті двох моїх друзів.Коли росія почала повномасштабну війну, я працював за кордоном. Через кілька днів повернувся до України - ніколи б не пробачив собі, якби вчинив інакше.У березні 22-го знову долучився до війська й прилетів в уже оточений Маріуполь. Друзі дуже зраділи моїй появі.Коли ми отримали наказ здатися, я не хотів його дотримуватися і вирішив залишитися на "Азовсталі". Розповів усім про своє рішення і, коли комбінат залишив останній наш солдат, сховався в тунелі. У мене були із собою невеликі запаси води, їжі, чай, кава, матрац і спальний мішок. Я знав, що мій план може здатися трохи божевільним, але на той час він був переконаний, що маю більше шансів вижити, сховавшись, ніж здавшись ворогам. Я планував переховуватися на комбінаті 10 днів, сподіваючись, що за цей час росіяни послаблять пильність і що я зможу вийти звідти. Втім, за тиждень з'їв усі шість банок тушкованої курки, 10 банок сардин і випив майже всю воду з восьми півторалітрових пляшок. Я почувався дуже погано. Я зрозумів, що мушу йти, бо не зможу прожити там ще три дні.Тож переодягнувся в цивільне, позбувся зброї й вийшов на територію заводу. Я уникав ворожих позицій, бо росіяни дуже й не ховалися. Мені знадобилося шість годин, аби вийти до Маріуполя. Я планував дійти до району, де жив раніше, щоб попросити знайомих про допомогу, поїсти й помитися. Втім, все пройшло не так, як я очікував, адже місто було повністю зруйнованим. Я бачив тіла тварин, людські тіла. Валялися частини тіл. Могла лежати рука, яку кудись тягнув пес...Я зрозумів, що потрібно вибратися з міста й прямувати на територію, контрольовану Україною, аби вижити. У мене були сталеві нерви, жодних емоцій, жодних думок. Тільки цілеспрямованість і холодний розрахунок. По дорозі мені допомагали люди, яких зустрічав випадково. Як-от, жіночка, що дала мені напитися води з колодязя.Загалом я подолав 200 кілометрів за 18 днів. Ноги були в крові, я втратив 11 кілограмів, а спина і коліна так сильно боліли, що було важко ходити.Коли я нарешті дійшов до українських військових, вперше за 18 днів зміг поїсти й випити кави. Я ніколи не куштував кращого хот-дога і не пив кращої кави.Наразі я знову в ЗСУ і борюсь за Україну."Сильний і незламний.Олександр Іванцов❤️Оніщенко Людмила