Олена Пчілка — потужна женщіна, мати Лесі Українки, теж феміністка. В носі мала всю царську владу, на відкритті пам'ятника Котляревському виступила українською, наплювала на сувору імперську заборону. Ввела моду на вишиванки. На святкуванні роковин Шевченка огорнула його пам'ятник жовтоблакитним прапором. Знову скандал і захват публіки. Коли до Петербурга їхала делегація вимагати скасування Емського указу, у її складі була й Пчілка. Мати шістьох дітей. Це, до речі, вона придумала псевдо "Леся Українка", яке більше пасувало б маленькій дівчинці, а не письменниці зі світовим іменем. Уявляєте, як Лесі було жити з такою владною авторитарною маман? А ще Олена Пчілка вигадала слова "палкий" і "променистий". Марко Вовчок тоді дуже обурювалася, що оці молоді псують прекрасну народну мову. Але й сама Вовчок була жінка-агонь. Теж феміністка. У неї був закоханий Пантелеймон Куліш, допомагав друкуватися. А коли отримав відкоша, почав усім розповідати, що не могла жінка написати такі твори, ну де там. Це він все за неї дописував і переписував. Ага, звісно. Як писав про Марко Вовчок Домонович "Куліш хотів, щоб обраниця належала тільки йому, а вона воліла належати лише собі". Їде з Тургєнєвим у Францію, отримує особисто від Жуля Верна ексклюзивне право перекладати його твори.Єдине, на що люди готові витрачати свій час — це історії. Соломія Павличко знала, що робила, коли досліджувала листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Так само, і коли писала статтю "Агатангел Кримський: політичний українець, арабіст і потенційна гей-ікона". Силу історії розуміє Тімоті Снайдер, коли пише Червоний князь і згадує про гомосексуальність Архікнязя Вільгельма фон Габсбурґа Василю Вишиваного. Розуміє Оксана Забужко, коли на кожному виступі переповідає чиїсь дуже особисті історії. Коли пише вірш про Лесю Українку: "Лариса Петрівна Косач-Мержинська котить дитячий візочок". Це розуміє Іван Малкович, коли пише вірш про Миколу Леонтовича:"за вікнами бежево-перламутрового кадилаканеспішно пропливає різдвяний нью-йорк святкові засніжені вулиці ілюмінованосяйливими різноколірними людьми......і раз за разом звучить "щедрик"хтось із веселого натовпу впізнає його:- дивіться дивіться - це ж сам містер леонтовичавтор carol of the bells!"Знайдіть це відео із Малковичем, це щось неймовірне. Ти одразу бачиш Один Вдома, гірлянди, і нашого Леонтовича, який насправді ніколи не був у США, бо так, його застрелив НКВДист, що напросився переночувати. До речі, поїздку на гастролі за кордон хору Кошиця, що виконував "Щедрик" ще за життя Леонтовича, проспонсорував Симон Петлюра. Звісно, увага до життя людини не гарантує, що вона залишиться в історії. Але страшно там залишитися і не бути нікому цікавим.Текст @Khrystyna MorozovaМал. О.Сорохтей. Шевченко зизом. 1922р.