Дивлячись на сьогоднішні події, вирішила написати відгук на книгу, яку нещодавно прочитала і мала таке гнітюче враження,що ділитись ним не збиралась. Але перспектива знову повернутись в той період, що описується в романі, змінила моє рішення. Отже, "Баборня" Мирослава Лаюка,надрукована видавництвом Старого Лева в 2016 році.Думала, начитавшись відгуків, що це просто якийсь саркастичний текст про стосунки в жіночому вчительському колективі. Але виявилось, що це детальна препарація радянської системи освіти, де педагогіка зводиться до муштри, формування покірного члена тоталітарного суспільства.І головна героїня, вчителька біології Марія Василівна -яскраве втілення образу такої педагогині. Вона не любить дітей, не любить свою професію, вона любить когось оцінювати і щедро виставляє рядами одиниці в шкільному журналі. Її професійна діяльність починається в середині семидесятих, спочатку в селі,а потім в невеличкому містечку на заході України. Вона тут аби пропагувати ідеї соціалізму серед місцевого населення, яке ще 20 років тому з такими засланими вчительками не вельми церемонилось. Зараз тут вже сформувалась підлабузницька місцева "еліта" і Марія Василівна та її чоловік, полковник в минулому,що боровся з лісовими хлопцями, відчувають себе господарями життя . Автор побудував сюжет так, що події минулого наздоганяють головних героїв і за свої гріхи і злочини кожен розплачується в якийсь спосіб. І лише симпатична зовні і малосимпатична душею, жорстока вчителька залишається до кінця сама собою, без каяття і сумнівів.Такі вчителі скалічили не одне покоління українців, їх виховання ще й досі інколи проявляється у вчинках тих, хто мав нещастя бути їх учнями. І ,на жаль, ці учні подекуди мають владу вирішувати наші долі. Книга молодого автора ,але дуже зріла, в ній розкрито різні зрізи суспільного життя, історія і сьогодення, політична система, що не мала людського обличчя. Українська література таки вміє дивувати.Віра Тарчевська.