Василь Стус — совість нації, закута в кайданиСлова Василя Стуса звучать як крик віри у незламність українського духу. Стус — не просто поет. Він — жива рана епохи, яка кричала правду, навіть коли за це забирали волю.Народжений у 1938 році на Вінниччині, Стус став одним із найяскравіших представників українського шістдесятництва. За критику режиму його неодноразово переслідували, цькували, а згодом — ув’язнили. Його останній арешт став смертельним: 1985 року поет загинув у таборі в Пермському краї.«Як добре те, що смерті не боюсь яі не питаю, чи важкий мій хрест…»— писав він у неволі.Стус був номінований на Нобелівську премію з літератури ще за життя. Але він сам колись сказав:«Я жив на дні, там, де закінчувалась тиша».Це дно — радянська тюрма. Його голос був приглушений, але не змовк. Навпаки — зміцнів.Цікавий факт: усі його листи з табору були написані винятково українською, навіть попри табу з боку адміністрації. Він обстоював мову, як останній бастіон свободи. І навіть у найгірших умовах писав:«Може, саме тепер Україна найбільше потребує твого слова».Сьогодні ім’я Василя Стуса носять вулиці, премії, школи. Але найголовніше — його слова живуть у нашій пам’яті.Бо Стус — це не минуле. Це наш моральний компас сьогодні.