Source
UNUS CONTRA OMNES | Ми всі живемо в певній бульбашці свого кола спілкування. Це очевидний ...
458 Views/Reach
2026-10-01 18:16
Message №2347
Ми всі живемо в певній бульбашці свого кола спілкування. Це очевидний факт. Але розуміння цього дуже яскраво стає перед нами при зіткненні із сусідніми бульбашками, або виходу із своєї. Так, я був дуже вражений декількома речами, якими переймаються деякі цивільні. Приблизний сценарій такий:
-в Україні корупція, низький рівень життя, концтабір тцк
-прильоти лякають, а зима буде тяжкою, це важко
-ми психологічно виснажені війною, скільки можна
Ну і вони часто валять закордон, або просто у своєму стражданні доходять до пікових значень. Хоча, тут як і всюди, їх ментальний стан є наслідком не обʼєктивної реальності, а своїх уявлень та переживань щодо цих уявлень.
Я собі, і вам теж, скажу наступне:
-Микола живе пів року в окопі, де його намагається вбити все на світі. Він порається. А нам з вами страшно від двох прильотів у місті-мільйоннику, від яких навіть вночі не прокинешся, бо відоси дууууже страшні.
-у прифронтових містах обслуговують кавʼярні, буквально під шахедами, а інколи навіть підор може просочитись на автовокзал (буквально). Ну а нас з вами має виснажувати, що перемовини такі довгі і скільки можна.
-дснс розгрібають завали, великий та малий бізнес намагаються реабілітувати пошкодження, а ми з вами так незадоволені комендантською годиною.
-ну і звісно, бійці гинуть, звільняючи та захищаючи землю, вбиваючи ворога, гарантуючи майбутнє самій ідеї української державності та національності. А ми з вами, звісно, так вже хочемо, щоб ЄС просто так дало кожному з нас по мільйону євро, зробила нам тут гарний асфальт, симпатичні будиночки та культурні центри із наркотою та проститутками (як в Амстердамі !!!), і нарешті однороги застрибають по веселках.
Якщо в світі та історії існують періоди, коли важко, але треба терпіти та вистояти, ТО ВІЙНА - ЦЕ ЯК РАЗ ТОЙ ВИПАДОК. І наші холодні зими, відсутність світла, глухий прильот чорт-за де, або що-завгодно ще - це дрібниця від того, чого насправді вартує зараз наша перемога. І з цього краю героїв нікчемні душі намагаються втікти… Наскільки героїчним може бути український воїн - настільки ж нікчемним може бути український міщанин.
-в Україні корупція, низький рівень життя, концтабір тцк
-прильоти лякають, а зима буде тяжкою, це важко
-ми психологічно виснажені війною, скільки можна
Ну і вони часто валять закордон, або просто у своєму стражданні доходять до пікових значень. Хоча, тут як і всюди, їх ментальний стан є наслідком не обʼєктивної реальності, а своїх уявлень та переживань щодо цих уявлень.
Я собі, і вам теж, скажу наступне:
-Микола живе пів року в окопі, де його намагається вбити все на світі. Він порається. А нам з вами страшно від двох прильотів у місті-мільйоннику, від яких навіть вночі не прокинешся, бо відоси дууууже страшні.
-у прифронтових містах обслуговують кавʼярні, буквально під шахедами, а інколи навіть підор може просочитись на автовокзал (буквально). Ну а нас з вами має виснажувати, що перемовини такі довгі і скільки можна.
-дснс розгрібають завали, великий та малий бізнес намагаються реабілітувати пошкодження, а ми з вами так незадоволені комендантською годиною.
-ну і звісно, бійці гинуть, звільняючи та захищаючи землю, вбиваючи ворога, гарантуючи майбутнє самій ідеї української державності та національності. А ми з вами, звісно, так вже хочемо, щоб ЄС просто так дало кожному з нас по мільйону євро, зробила нам тут гарний асфальт, симпатичні будиночки та культурні центри із наркотою та проститутками (як в Амстердамі !!!), і нарешті однороги застрибають по веселках.
Якщо в світі та історії існують періоди, коли важко, але треба терпіти та вистояти, ТО ВІЙНА - ЦЕ ЯК РАЗ ТОЙ ВИПАДОК. І наші холодні зими, відсутність світла, глухий прильот чорт-за де, або що-завгодно ще - це дрібниця від того, чого насправді вартує зараз наша перемога. І з цього краю героїв нікчемні душі намагаються втікти… Наскільки героїчним може бути український воїн - настільки ж нікчемним може бути український міщанин.