UNUS CONTRA OMNES | Серед спокійного міста ввечері йде людина. Йде в якесь місце, певно до...

- Серед спокійного міста ввечері йде людина. Йде в якесь місце, певно додому, і думає про свої плани на завтра, можливо про роботу або про ресторан на вихідних.- Раптом хтось атакує цю людину. Хтось із зброєю починає бити та притискати до землі бідного обивателя великого міста. І цей злочинець начебто не намагається грабувати. Він з незрозумілих причин здійснює насильство.- Жертва починає кричати: поліція! Допоможіть мені! Жертва апелює до держави, до органів правопорядку, до тих, хто існує як раз для вирішення подібних ситуацій. Але ніхто не приходить. Мабуть, були далеко, мабуть не почули. Але ж мають встигнути, думає жертва.- Деякий час після наш герой розповіді розуміє, що поліції не буде. Приходить розуміння, що ціла інституція яку реформували, якій давались кошти, яка буквально була вигадана для сьогоднішнього дня - сьогодні не допоможе.- Наш герой розуміє: але ж є люди, є суспільство навколо! В цих домах хтось живе! І починає кричати про допомогу, звертаючись до людей, до кожного особисто, і в той же час, ні до кого конкретно. Ніхто не хоче ризикувати, це не їх справа, в них є свої проблеми, свої плани і свої вихідні. Та й взагалі, вони вже давно розішлись, бо страшно все ж таки по вулицям вночі ходити.- Ніхто не допомагає жертві. Навіть її друзі не опинились поруч. Мабуть, не встигли, або не дуже захотіли встигнути? І вже при смерті від ударів ножем при втраті крові жертва розуміє: «але що залишилось? Нічого і нікого? Чи все ж таки хтось ще є? Чи це я сам?». Але запізно для знаходження субʼєктності, запізно для усвідомлення персональної відповідальності за все навколо, адже смерть не чекає, доки до вас дійде одкровення.Трагедія цієї увертюри не в смерті героя, а у відповіді на питання: «чи зрозумію я це раніше, ніж він?».